Вкраїна чує голос Тараса,
Який для неї жив і теж помер.
Його слова землі, немов роса…
По світі дружать з ними і тепер.
З державою посмертно ділить славу.
Спішать народи в Канів до поета.
«Кобзар» Шевченка має роль уставу,
Видніє теж в національних злетах.
Сини й дочки своєї України,
Як бачим, носять цей устав в серцях,
Бо знають: їх Тарас в піснях зустріне,
В історії стражденній, не казках.
Душа його з душею батьківщини
Неначе поріднилась на очах.
Як той пророк, він світло для людини
Приносив – до багатих, бідолах.
Убога хата, бур’яни, в’язниці…
Додали гарту духу Кобзаря.
Зневірювався, йшовши до криниці
Науки Бога… Блискав, як зоря.
© Микола Микосовський
