Раніш в Карпатах жінка проживала,
Яку минали часом там горяни:
Від неї було чути запах… трупа…
Ну хто з такою говорити стане?
Самотність докучала їх не раз.
Мовчання бабці, знане багатьом,
Не шкодило сусідам голосним.
Здавалась старість штучним, дивним сном…
Вже звикла, що ночами в її хату
Навідувавсь… покійний чоловік.
Лиш перший раз страшенно налякалась.
Та заспокоїв він її торік.
Його вона любила в час життя,
Тож побивалась гірко після смерті.
Дітей не мали… Бог не посилав.
Ходили б поміж людом не обдерті.
Померлий говорив про потойбіччя,
Про душі, що бажають стріти спокій.
Пізніше розпрощався назавжди…
Лишились, отже, роздуми глибокі!
26.07.12
© Микола Микосовський
Немає коментарів:
Дописати коментар