Місто серед гір

 

Серед гір Карпат високих

Сколе давнє простяглось.

Там вітрисько будить спокій…

Чи збагне красу цю хтось?

Річка Опір загадково

Омиває місто те.

В краю бойків смереково,

Дух в узвишшя лиш росте.

 

30.12.2020

© Микола Микосовський

Вірш про красу Карпат

Карпати – це гори старезні,

П’янкий аромат різних трав.

Лежать каменюки кремезні,

Чарує зір ясність заграв.

Карпати – це скошені трави

І сіно пахуче в стодолі.

А як вабить запах отави…

Краси в тім краю є доволі.

Карпати теж ріки криштальні,

Озера, гучні водоспади.

На всіх ждуть дороги там дальні,

Вночі  ̶  запальні зорепади.

Карпати – смолисті смереки

І вовка виття у лісах,

Також і від змій небезпеки…

Ще руки горян в мозолях.

Карпати – сніжок під ногами,

Що в пору морозну рипить.

В обіймах земля з небесами,

У горах спиняється мить…

15.06.2020

© Микола Микосовський

Село принадне серед гір

Про Кам’янку, що на Сколівщині (Бойківщині)

Сховалось серед гір село,

Де голос предків з вітром чути.

Небес торкається чоло…

Там не були? То варто бути.

У Кам’янці життя вирує.

Жив там Камйонка багатій,*

Бо край, направду, всіх чарує,

Вступає з бурями в двобій.

Смерек верхівки видні всюди,

Вони вклоняються покірно.

Лишають слід Карпат етюди

В душі туристів теж безмірно.

Тож бережім красу гірську,

Природу – щедрий дар Творця.

Шукаймо стежечку вузьку,

Спів річки, шепіт стебельця!

05.06.2020

-----

*Згідно з переказами старожилів, назва мальовничого села в Карпатах може теж походити від прізвища (особи) древнього місцевого багача Камйонки. Це одна з різних версій. Проте перед тим воно ще називалось Рисева Яма. Перша документальна згадка про село 1578 р.

© Микола Микосовський

На лижі кличе "Буковель"

На лижі кличе "Буковель",

Лишити суєту буденну.

Торкнутися небесних стель,

Поринути в красу блаженну.

Червоні, сині й чорні траси –

Шукає кожен там свою.

Стоять смереки як прикраси

У цім земнім кутку-раю.

Видніють Чорна Клева, Довга…

Ці гори манять висотою.

Десь пропадає враз знемога,

Як станеш лижною рікою.

Це царство снігу у Карпатах.

Повітря свіже є завжди.

Хай "Буковель" в блискучих шатах

Не замете років сліди!

03.02.2017

м. Івано-Франківськ

© Микола Микосовський

Море папороті

По морі папороті йти

Люблю я у Карпатах:

Довкіл прекрасного мости,

Душа стає крилата.

Молитва, роздуми ‒ це все

В життя вливає спокій.

Господь, як треба, піднесе,

Коли рови глибокі.

Зелена папороть густа,

Направду, наче море.

Ховається в ній самота

І також біль із горем.

08.08.2016

© Микола Микосовський

Зустріч із карпатським лісом

Зустрівся знову із карпатським лісом,

Коли буяла осінь золота,

Часами холод дошкуляв ще крісом…

Немов спинились в хащах тих літа.

Повалені смереки на стежинах,

Прогниле листя ноги огортає.

Осінній слід довкіл на верховинах…

Недавно дощик теж промчавсь над краєм.

Стаєш свіжішим від пахкого лісу,

Спокійним серед лісових дерев.

Не хочеться прощатись під завісу:

В полон поволі ця краса бере.

Ліси в Карпатах – дар Творця для нас,

Вони чарівні в кожну пору року.

Птахи заводять радо свій романс.

Все миле в горах там постійно оку.

06.10.2015

© Микола Микосовський

Гірський читач

Цей чоловік в Карпатах жив,

Де працював теж лісорубом;

Упору готувавсь до жнив

І був ще також книголюбом.

В тісній сільській бібліотеці

Бував не раз він у житті:

Там мудрість, наче у фортеці,

На нього ждала в укритті.

У вільний від роботи час

Читав багато без утоми.

Книг мав доволі про запас –

Став через це в селі відомий…

Просили родичі, знайомі,

Щоб щось з читання розповів…

Лишались губи нерухомі.

В мовчанні частім посивів.

13.11.12

© Микола Микосовський

Коло гірської ріки

Стою коло гірської я ріки,

Милуючись її нестримним бігом.

Гірські потоки, ці мандрівники,

Теж завше виживають і під снігом.

Біжить ріка, втікають з нею дні.

Довкола гори – мури оборонні;

Мовчить каміння, спить собі на дні…

Вода холодна все трима в полоні.

Карпатська зелень освіжа місцину.

Нові ідеї знову в голові.

Ловлю землі барвисту скатертину:

В красі бо оживаю лісовій.

20.10.12

© Микола Микосовський

Біля вогню у горах

Як доглядали ми корів малими,
Не раз вогонь палили в лісі-полі:
Він рятував у дощ – були сухими;
Носили дрова, грілися доволі.

Пекли картоплю, яблука… завзято
І запах трав густих теж полонив.
Тож це було немов маленьке свято
У царстві гір, де вітер часто вив.

Розмови, ігри – все тепер позаду...
Вже й згарища від вогнищ заросли,
Та літ дитячих щиру серенаду
Роки в майбутнє радо донесли.

13.09.12

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.examiner.com

Наснага з Карпат

Мов знов народжуюсь в Карпатах,
Де у своїх зелених шатах
Царює матінка-природа,
Що є Господня нагорода
Для мене та усіх землян.
Чарує видиво полян
І голос лісових струмків:
Не сплять же протягом віків.
Спішу не раз до полонин,
Де військо із смерек, ялин
І свіжість гір колишуть дух…
Спів птаства долина до вух,
Теж радість серце наповня…
Творити можна там щодня –
Це край, що є найкращий в світі,
Бо також повен свіжих квітів,
Грибів, річок, людей щасливих…
Приємні в горах навіть зливи,
Всі пори року загадкові,
Думки стають більш веселкові…

10.08.12

© Микола Микосовський

Жінка зі запахом покійника

Раніш в Карпатах жінка проживала,
Яку минали часом там горяни:
Від неї було чути запах… трупа…
Ну хто з такою говорити стане?

Самотність докучала їх не раз.
Мовчання бабці, знане багатьом,
Не шкодило сусідам голосним.
Здавалась старість штучним, дивним сном…

Вже звикла, що ночами в її хату
Навідувавсь… покійний чоловік.
Лиш перший раз страшенно налякалась.
Та заспокоїв він її торік.

Його вона любила в час життя,
Тож побивалась гірко після смерті.
Дітей не мали… Бог не посилав.
Ходили б поміж людом не обдерті.

Померлий говорив про потойбіччя,
Про душі, що бажають стріти спокій.
Пізніше розпрощався назавжди…
Лишились, отже, роздуми глибокі!

26.07.12

© Микола Микосовський

Сон на сіні

Як був малим, любив на сіні спати,
Омитому вітрами полонин.
Де доокіл розкинулись Карпати
І небо ходить в гості до низин.

Що може буть прекраснішим за те,
Коли торкає свіжість уві сні,
І в очі своїм подихом мете,
Хоч осені сумні уже пісні?..

Не раз на ніч я бігав до стодоли,
Бо запах сіна притягав полями.
Ще спогади барвисті не схололи
Лежати теж не будуть цвинтарями.

13.06.12

© Микола Микосовський

Фото: http://zakarpattya.net.ua

Обійстя знане при ріці...

Обійстя* знане при ріці,

За садом дивні манівці,

Неподалік верба розлога;

До неї тулиться дорога…

Видніє вдалині струмок,

Береза, що давала сок…

На вигоні стара корова

Пасе безжурно коло рова.

Поля довкола і ліси.

У них розради я просив,

Коли самотність докучала,

Як сумнівів шалених спалах…

Не приставав до змій сердитих.

Любив з Всевишнім говорити!

----------

* В с. Кам'янка (Сколівщина).


© Микола Микосовський

Лісовий диявол

Про один невеселий випадок зі сільською дівчиною у карпатському лісі, що на Сколівщині, за моїх пам'ятних часів...


Якось дівчата й хлопці за село
Корів погнали пасти як завжди.
Ласкало сонце літнє їм чоло;
Здавалося, що день весь догодив…

Паслись тварини… Дружньо гомоніли…
Неподалік від річки, лісу, трав…
На небо споглядали синьо-біле.
Ладнали там немало також справ.

І тут побігла дівчина-школярка
За ряд смерек побачити… корову.
Щоб не згубилась та, як в небі хмарка,
Аби не забрела десь у діброву.

Нехотячи спинилася раптово –
За руки ухопило щось її…
Відразу виглядало це казково,
Та видалось страшнішим від змії…

Вона втікать, а сила не пуска…
Аж морозець промчався по спині.
Неблизько друзі… Не шумить ріка…
Думки тепер від того не ясні…

Просила невидимку відпустить…
Звільнити руки, дати шлях вперед,
Бо й часу обмаль. Чудернацька мить…
Із пам*яті і так то не зітре.

Підступний дух мовчав і не спішив…
Хоча вона, як бачимо, просила.
Торкнувся крик її дерев і нив…
Збагнула: це була нечиста сила.

Нарешті залишилась із собою –
Сама, з переживаннями, в тривозі…
І чулася тоді мов після бою…
Звернулась до Творця на тій дорозі.

З корівкою вернулася до друзів,
Що в радості пастушили гуртом.
Сказала їм про диво, в цій окрузі…
Хтось вірив, дехто не вважав це злом.

А дівчина осикою тремтіла,
Бо ж знала: це не видумка, а факт…
Душа, на щастя, не втекла із тіла.
Нечистий теж приходить до Карпат…

Удома жах не скрила у собі.
Випадок мчав стрілою по селі –
Подібне не було в новій добі…
І юнка йшла не раз немов по склі…

На місце не являлася довгенько,
Де стрінулась з невидимим у лісі…
Страхались інші… Дівчини серденько
Аж потім закохалося в утісі.


15.12.2007

© Микола Микосовський

Маля і вовк

Ця дивовижна подія трапилась колись у Сколівському р-ні (Львівщина) в одній добре мені знайомій родині. Про неї, отже, й почув від очевидців.


Батьки подались в поле у Карпатах,
Малого сина теж взяли з собою.
Коли вмить літо в золотистих шатах
Зависло скрізь над кожною горою…

Якраз була пора для сінокосів.
Йшли люди часто з косами й граблями,
Узувшись добре – не ходили босі:
Траплялись часом змії під ногами.

Лишили тато з мамою край поля
Свою дитину в немалій корзині.
Здавалося, її щаслива доля
Співала вдалині на полонині.

Малий потиху бавився шишками,
Котрі порозкидали там смереки.
Неслось лісів відлуння зі струмками,
Батьків чувсь впору голос ледь далекий.

Аж ось зненацька з лісу вибіг… вовк.
Мабуть, голодний був – вхопив дитя…
Те зразу в плач… Тривоги дзвін не змовк.
Батьки помчали рятувать життя.

З пащеки майже витягли маля
Старого сіроманця за селом.
Під ними задрижала враз земля,
Піт виступив над змореним чолом.

Втекли роки, і син дорослим став,
Життя непутнє мав – лишав дружину
Завжди у чарку радо заглядав;
В проблемах жив він майже кожну днину.

В неспокої не раз казали мати,
Щоб краще… з’їв тоді той вовк на полі.
Не мріяла такого дочекати:
Що в’янув з кожним днем як алкоголік...

03.05.12

© Микола Микосовський