Сиве місто Лева

Найбільш люблю я сиве місто Лева –
Покритий давниною княжий Львів,
Де площа Ринок, наче королева,
Торкається людських барвистих снів.

Видніє з далини Високий Замок,
Який немовби небо обійма.
Сьогодні це історії уламок…
Душа у Львові прапор підійма.

До львівських вулиць мчать вітри зі світу,
Несуть з собою радість і журбу.
Вся слава міста сходить на орбіту,
Де всіх нащадків видно теж судьбу.

Нехай же місто Лева лиш зроста,
Щоби відкрилось світле майбуття.
Хай мешканці його живуть до ста
Чи навіть більше… Львів є для життя.

05.09.12

© Микола Микосовський

Фото: http://vitebsk4.me

Зримий слід блаженного Миколая Чарнецького

З нагоди урочистого перенесення мощей блаженного священномученика Миколая Чарнецького, ЧНІ з Личаківського цвинтаря до храму св. Йосафата у Львові, котре відбулося 4 липня 2002 року.


Личаків тихий сповнений тепліні…
Подія історична в Україні –
Редемпториста славного несуть,
Якого також била людська лють.

Кир Миколай Чарнецький знаний всім
За чудеса рясні на світі цім.
Покірний, терпеливий був, як Йов.
Разючу кривду лагідністю товк.

В’язниця не звалила віри мур.
Змарнів слуга від допитів, тортур…
Кріпив Ісус і Ненька Пресвята.
Поволі згодом лід знемог розтав.

Із ним мандруєм вулицями Львова.
Над містом сяє благодать Христова.
Йдем річкою повз Оперний театр,
Що не скида білястих, пишних шат.

На прах чекала церква Йосафата,
Воліла пригорнути свого брата.
У пам’яті стоятиме Владика,
Бо до висот Господь його покликав!

4.07.2002

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.cssr.lviv.ua

Несподіваний... СНІД?!

Розповідала якось родичка моя,

Що вчилася раніш у древнім Львові.

Довідався про це раптово я...

Аж стало лячно - речі не казкові.


У місті Лева дівчина-студентка

Пішла раз на місцеву дискотеку.

Здавалося, життя - маріонетка...

Любила часом цю студентську «Мекку».


З подружками пішла: як-бо самій.

Під музику губилися думки...

В полон узяв музичний буревій;

Душі торкались молоді роки.


Аж ось, коли вже трохи вгамувалась,

Почула - щось у руку увійшло...

І ранка залишилась, мов від жала

Осиного... Не спало кляте зло!


У темноті шприцом її вкололи,

Поклали ще й записку до плаща...

Ставало тіло поступово кволим.

Дісталось їй такенне від міщан.


А на папері: «Наша ти тепер,

Це - СНІД...». Дівча поблідло враз від того.

І дух бадьорий притьмом там завмер;

Направду, люд не все іде із Богом.


Отак хвороба ницо підступила?!

Невже бандитське діло взяло верх?

Нещасній наче відрубали крила.

Зловіщий день тривогу не затер...


© Микола Микосовський

Зображення: http://russify.ru