Вони залишили нам приклад

(Про василіянських мучеників)

I

За віру убитий,

Землею повитий

Блаженний Віталій Байрак.

Гріху не піддався,

Зустрівся із щастям…

Безжальний діткнувся кулак.

 

У хвилі тривожній

Ідеї ворожі

Наш мученик мужньо топтав.

Боявся не влади…

Просив в Бога ради.

Його гріла Правда свята.

 

Був вірним Христові.

В обімах Любові

Останній застиг слуги крок.

Дорога – терниста…

Раділа Пречиста,

Дістав перемоги вінок.

 

II

 

Вартий подиву Яким:

Словом поривав могутнім,

Клав надії на майбутнє…

Вартий подиву Яким.

Пестив поглядом легким,

Зараз в небі є присутнім.

Вартий подиву Яким:

Словом поривав могутнім.

 

III

 

Гартував себе в покорі

Архипастир Павло Гойдич,

Користав із невигоди…

Душу ранив світ суворий.

 

І спокійним був у горі:

Пам’ятав про нагороду,

Жив думками Божий родич

На небеснім чистім полі.

 

Повний щирості Павло

Полюбив дочок, синів,

Бо за всіх Ісус терпів.

 

Ближнім дарував тепло,

Не згубив коротких днів…

Утекло від нього зло.

 

IV

Славний Северіян Бараник

Волі власної не слухав…

Зрозумів Господні плани,

Мав надземного він духа.

 

З вірою зустрів кінець.

Зупинились ноги.

До мети ішов чернець,

За Христом убогим.

 

Бажання світлі до небес пристали.

На міну сил брудних і злих не став.

Умите серце жалем досконалим

У руки Батька Вишнього поклав.

 

V

 

Ще покликаний до жертви

Син Католицької Церкви

Коциловський Йосафат…

Не віддав вовкам ягнят.

 

Світить нам владики слід.

Бідних рятував, сиріт,

Сам біди зазнав чимало…

В камері життя зів’яло.

 

Знав: Апостольська Столиця

Це правдива провідниця!

© Микола Микосовський

 

Вартий подиву Яким

Вартий подиву Яким*.

Словом поривав могутнім

Клав надії на майбутнє...

Вартий подиву Яким.

Пестив поглядом м'яким...

Зараз в небі є присутнім.

Вартий подиву Яким -

Словом поривав могутнім.

-----
*Преподобномученик Яким Сенківський, ЧСВВ, блаженний (УГКЦ), був закатований органи НКВД у м. Дрогобичі (1941 р.) за незламну вірність Христові. Згідно зі свідченнями очевидців, його... зварили в казані та дали на поживу голодним в'язням.

© Микола Микосовський

Блискіт видних зірниць

Римовані молитви до василіянських блаженних:
Павла Гойдича, Йосафата Коциловського, Северіяна Бараника, Віталія Байрака та Йоакима Сенківського (ЧСВВ).

1.Слуго Христа, блаженний милий Павле,
Пізнав ти надмету в земнім житті.
Воно було, направду, вельми вдале.
Біль краяв ніжне серце в сум’ятті.

Ізмалечку спішив все до церковці,
Бо воля Сотворителя вела.
Розрадити умів завжди бездольців,
Нікому не бажавши, звісно, зла.

Численним ближнім дарував любов…
І прагнув, аби скрізь цвів лиш добробут.
Назустріч досконалості ішов;
Теж часто спотикавсь об ницу злобу.

Звичайно, ні тортури, ні арешти
Розбити віри мур не спромоглись,
Хоч мали намір знищити до решти…
Тебе манила, святче, сяйна вись.

Сил додавав могутній Бог (Ягве)
Та й щиру душу хоронив від мли.
Люд Божий добрим пастирем зове,
Діла котрого гідні похвали!


2.Знаний мужу Йосафате,
Церкви вірний сину.
Християн свідомих, брате, -
Їх ти не покинув.

Серце шанував Христове…
Правду хутко стрінув.
Ждало щастя світанкове
Неньку Україну.

Не хитавсь в палкім служінні.
Взяли пекла слуги…
Нипали безбожні тіні.
Зблід був од наруги.

Пригортав сиріт, убогих.
Тих, що заблукали.
Вмить щезали всі тривоги…
Бачив Царства зали.


3.Северіяне, ти як та зоря,
На небосхилі, що завис над нами.
Діставши віру від Христа-Царя,
Тулився до Його й своєї Мами.

Знайомі Крехів, Жовква та Дрогобич…
Добро чинив без стриму повсякчас.
Були ж бо дорогі людські особи;
Надії вогник в серці не загас.

Покорою і любістю єднав
Ту молодь, те майбутнє батьківщини.
Бо відав, що родина ми – одна,
Котра для Бога рідна щохвилини.

Зіниці витирав Галичині,
Якої сльози падали в долину.
Її жадав терор звалити з ніг,
Безстидно нападавши на безвинну…

Зустрівсь із злою смертю сам на сам.
В обіймах неба, натерпівшись, вмер.
І цінний приклад залишив синам…
У пам’яті ти нації тепер.


4. О Віталію, ми знаєм,
Що тужив ти теж за Раєм,
Де гріха нема повік.
Що здружився з чеснотою
І стежиною вузькою
Мандрував не день, не рік…

Ставши сміло при престолі,
Слухав Господа лиш волі
Й Панові віддав себе.
Відвернувшись від облуди,
Сіяв вічне слово всюди…
Пильнувала мста тебе.

Ревний воїне Христовий,
Вже лежать страждань окови…
У захмар’ї нині ти.
Пам’ятатиме Поділля,
Краю рідного опілля…
Хрест навчи землян нести.


5. Заступнику надійний Йоакиме,
Не звабило тебе то благо мниме…
Василія Великого слід вгледів;
Провадила невтомно чиста Леді.

Пахучий цвіте з райського городу,
Душі безчестя не сплямило вроду…
Снагою частував тут Володар,
Як підкрадалась потай ворожда.

Живу водицю завше радо пив.
Б’є світло й від твоєї скрізь стопи…
Ніс втіху вчас до старших і малих,
Хоч голос більшовизму не затих.

Товаришем став знаменитий Чин,
Що допоміг піднятись із низин…
Кріпило на шляху земнім Розп’яття;
Знайшов серед тривог стійке завзяття.

Далебі, проповідницький мав хист.
На діл упав, немов осінній лист…
Чув, що минуще світу цього тло.
Слівце Христа на серця дно лягло.

Для Спаса мила безупинна жертва.
І мучеництва пригорнула Церква…
Останніх днин кінець похвальний, гожий.
Його накрив одразу погляд Божий.

© Микола Микосовський