(Про
василіянських мучеників)
I
За віру убитий,
Землею повитий
Блаженний Віталій Байрак.
Гріху не піддався,
Зустрівся із щастям…
Безжальний діткнувся кулак.
У хвилі тривожній
Ідеї ворожі
Наш мученик мужньо топтав.
Боявся не влади…
Просив в Бога ради.
Його гріла Правда свята.
Був вірним Христові.
В обімах Любові
Останній застиг слуги крок.
Дорога – терниста…
Раділа Пречиста,
Дістав перемоги вінок.
II
Вартий подиву Яким:
Словом поривав могутнім,
Клав надії на майбутнє…
Вартий подиву Яким.
Пестив поглядом легким,
Зараз в небі є присутнім.
Вартий подиву Яким:
Словом поривав могутнім.
III
Гартував себе в покорі
Архипастир Павло Гойдич,
Користав із невигоди…
Душу ранив світ суворий.
І спокійним був у горі:
Пам’ятав
про нагороду,
Жив думками Божий родич
На небеснім чистім полі.
Повний щирості Павло
Полюбив дочок, синів,
Бо за всіх Ісус терпів.
Ближнім дарував тепло,
Не згубив коротких днів…
Утекло від нього зло.
IV
Славний Северіян Бараник
Волі власної не слухав…
Зрозумів Господні плани,
Мав надземного він духа.
З вірою зустрів кінець.
Зупинились ноги.
До мети ішов чернець,
За Христом убогим.
Бажання світлі до небес пристали.
На міну сил брудних і злих не став.
Умите серце жалем досконалим
У руки Батька Вишнього поклав.
V
Ще покликаний до жертви
Син Католицької Церкви
Коциловський Йосафат…
Не віддав вовкам ягнят.
Світить нам владики слід.
Бідних рятував, сиріт,
Сам біди зазнав чимало…
В камері життя зів’яло.
Знав: Апостольська Столиця
Це правдива провідниця!
© Микола Микосовський
