ПРО СПРАВЖНЄ РІЗДВО

Різдво – це не Санта й Олені

І навіть не різні дарунки.

Що бачимо ми в сьогоденні?

Для Господа всі візерунки?..

 

Різдво без Христа, в суті, пустка,

Хоч майже весь рід за столом…

Не є головна зими хустка

Над кожним тепленьким чолом.

 

Різдво – це початок спасіння,

Ісуса у нім збережім.

Колядки несуть нам прозріння,

Нагадують: в небі жде дім.

 

Різдво – це народження Спаса

І дух Пресвятої Родини.

А віра, духовна прикраса,

Є даром теж Богу щоднини!

© Микола Микосовський

Гошівська славна святиня

  

Стоїть замріяно гора

І древній монастир – на ній.

Спішать і старші й дітвора,

Щеза тривог враз буревій.

 

Марії Діви скрізь сліди,

Карпат Цариця ласки шле.

Живої прагне люд води,

Щоби розвіялося зле.

 

Марія сяє на іконі,

Дарує вірним мир, надію,

А небо хилиться в поклоні

І будить в церкві кожну мрію.

 

Не знищили святиню вороги,

Потік прочан уже не зупинить:

Славетний Гошів серцю дорогий:

Там вічність осягаємо на мить!

14.03.2024

Село Гошів, Івано-Франківщина

© Микола Микосовський

Вони залишили нам приклад

(Про василіянських мучеників)

I

За віру убитий,

Землею повитий

Блаженний Віталій Байрак.

Гріху не піддався,

Зустрівся із щастям…

Безжальний діткнувся кулак.

 

У хвилі тривожній

Ідеї ворожі

Наш мученик мужньо топтав.

Боявся не влади…

Просив в Бога ради.

Його гріла Правда свята.

 

Був вірним Христові.

В обімах Любові

Останній застиг слуги крок.

Дорога – терниста…

Раділа Пречиста,

Дістав перемоги вінок.

 

II

 

Вартий подиву Яким:

Словом поривав могутнім,

Клав надії на майбутнє…

Вартий подиву Яким.

Пестив поглядом легким,

Зараз в небі є присутнім.

Вартий подиву Яким:

Словом поривав могутнім.

 

III

 

Гартував себе в покорі

Архипастир Павло Гойдич,

Користав із невигоди…

Душу ранив світ суворий.

 

І спокійним був у горі:

Пам’ятав про нагороду,

Жив думками Божий родич

На небеснім чистім полі.

 

Повний щирості Павло

Полюбив дочок, синів,

Бо за всіх Ісус терпів.

 

Ближнім дарував тепло,

Не згубив коротких днів…

Утекло від нього зло.

 

IV

Славний Северіян Бараник

Волі власної не слухав…

Зрозумів Господні плани,

Мав надземного він духа.

 

З вірою зустрів кінець.

Зупинились ноги.

До мети ішов чернець,

За Христом убогим.

 

Бажання світлі до небес пристали.

На міну сил брудних і злих не став.

Умите серце жалем досконалим

У руки Батька Вишнього поклав.

 

V

 

Ще покликаний до жертви

Син Католицької Церкви

Коциловський Йосафат…

Не віддав вовкам ягнят.

 

Світить нам владики слід.

Бідних рятував, сиріт,

Сам біди зазнав чимало…

В камері життя зів’яло.

 

Знав: Апостольська Столиця

Це правдива провідниця!

© Микола Микосовський

 

Ода цілеспрямованій молоді

Яка чудова молодь нині,

Що вибирає лиш добро,

Не в’яне в згубній блуканині,

Цінує істини перо.

Як сильні молоді в чеснотах,

То їхній приклад потяга.

Щасливі душі у польотах,

А серцеві чужа нудьга.

Єдна шляхи мета життя,

Без цього молодість темніє.

Дає Бог світле майбуття,

Коли духовність хтось посіє.

Не личать всім шкідливі звички:

Свобода справжня до лиця.

Гріхи насправді не дрібнички…

Добігти варто до Творця.

Тож хай і хлопці, і дівчата

Зустрінуть святості красу.

Щоб йшли вперед в небесних шатах,

П’ючи божественну росу!

15.11.2019

© Микола Микосовський

Згубність нічних клубів

Сучасній молоді, зокрема християнській…

Наркотики, стриптиз, доступний секс…

Невже у цьому всьому є прогрес?

Що доброго знайти в нічному клубі,

Як душі молодих лежать у згубі?

Князь темряви, диявол, скрізь царює,

Розваги грішні казкою малює.

Без Бога відпочинок – шлях слизький,

Як серцю темний гріх завжди близький.

Не варто прямувати в пекло сміло,

Вручати сатані тут душу й тіло:

Господь для Себе сотворив людей.

В розпусті не знайдем світлих ідей.

Дволико йти у храм, а потім в клуб…

В грісі суспільство не міцне, як дуб.

Коли мораль, духовність на нулю,

То темінь затягає у петлю!

18.02.2019

© Микола Микосовський

Захисники зла

У каламутнім світі нині

Почути можна геть усе…

Людина в частій блуканині

До Бога, що в душі несе?

Захисників немало зла:

Розпусти, темних гей-парадів…

В серцях гріховність проросла

І вірні Богу тим не раді.

Жахне обличчя є гріха.

Його засуджує Творець.

Диявол в прірву запиха…

Хто біса друг – духовний мрець.

Добро хай буде на меті:

Мораль, духовність, віри щит…

Здолаймо зло у цім житті,

Бо з ним наш лик тут не блищить!

26.06.2018

© Микола Микосовський

Діти без Бога

Ростуть без Бога діти –

Нема молитви вдома

І в церкві із батьками…

Така духовна «кома».

Чи є Господь в родині

На місці головному?

Це видно добре збоку

Та випливе потому...

Безбожність не зігріє,

Не дасть в біді потіх.

Якщо ми християни,

То не плекаймо гріх!

21.02.2018

 © Микола Микосовський

Про Погінську Богоматір

У Покутськім краю

Є свята земля.

До Цариці Діви

Лине люд здаля

Жде в іконі Мати

Всіх серед краси.

Зветься край Погоня –

Бог його зросив.

Материнська ласка

Сяє там зорею.

Чудеса рясніють

Сонцем над душею.

Цей куток Вкраїни

Світлий від молінь.

В небо Провідниця

Йде до поколінь.

Тож спішім в Погоню

У Марії храм.

Залишім тривоги,

Тішмося життям!

© Микола Микосовський

Вірус содомії

«Єдиним ядом для розуму є пристрасть, бо хибне міркування швидко змінюється, якщо вона промине» (Шефтсбері, англійський філософ).

Давно проник у світ Содому морок,

Заторкує проблема чи не всіх.

Людина забуває, що є порох…

Про помсту кличе до небес цей гріх.

Як можна так втрачати людську гідність,

Підтримувать розпусту в гей-парадах?

Суспільство нищить скрізь така безплідність

І розквіт не з’являється у вадах…

Грішити права нам ніхто не дав.

Веде до пекла той содомський вірус.

Та й небезпечний він, немов удав,

Бо нищить в серці християнську віру.

До Бога схожі тим, що душу маєм.

Святе Писання стереже від зла.

Так можем не втішатись згодом раєм,

Якщо мораль розвіємо дотла.

Статевість наша – це Господній дар.

У чистоті стаємо теж людьми.

Відбиймо тут нечистого удар,

Щоби майбутнє не зійшло до тьми.

Сім’ю сьогодні варто берегти

Від різних аморальних, згубних впливів.

Для чого вниз котитись без мети?

Не будем у гріховності щасливі!

15.06.2016

© Микола Микосовський

Під покровом Діви Марії

До Марії нині

У своїй родині,

Спільно всі прийдім.

Нас вона рятує,

Щастя теж готує,

Де небесний дім.

З нею ми щасливі

І зростаєм в диві

Вже на цій землі.

Поміч від Цариці

Видна і в темниці,

Аж бракує слів…

Хай її покров

Ласка чи любов

Душу вмить зігріє.

Молимось до Діви,

Їй заносим співи:

Так тут багатієм!

13.10.2014

© Микола Микосовський

Думка про смерть

В цій життєвій круговерті

Ми ідем назустріч смерті,

Та страшніша смерть духовна,

Бо не білі в ній, як вовна.

Гріх руйнує ласку Божу,

Сіє темінь зловорожу...

Тож живім завжди із Богом,

Що рятує від лихого!

29.08.2014

© Микола Микосовський

Віра (акростих)

Веде до Бога в час важкий

І сил в терпінні додає.

Ростемо з нею як святий,

А також гріх нас менше б’є!

27.11.2013

© Микола Микосовський

Життя і гріх

Життя, зіпсоване гріхом,

Бог може впору відновить,

Зробити так, що кожна мить

Покриється Його теплом.

Лиш віри треба в Божу силу:

Творець нас витяга з руїн…

Про це звіща небесний дзвін

В лиху годину й також милу.

Тому всі душі оновім

І гляньмо в очі вічній Правді,

Якій скрізь праведники раді –

Так не страшний тривоги грім!

18.07.2013

© Микола Микосовський

Подих духовності в Івано-Франківську

В Івано-Франківську духовності подих

Відсвіжує душі весняно.

У світлості прагне життя насолоди,

Співати, мов пташечка рано.

Куток цей Вкраїни для нації – слава:

Героїв держави там слід.

Минає із вітром ворожість лукава

Чи котиться миттю на спід.

Видніють здалека церков куполи

Й небесна блакить огорта.

Святі вже немало в добрі помогли…

Тож місто всіх радо віта!

31.01.2013

© Микола Микосовський

Нове серце

Серця черстві, холодні, кам'яні
Втрачаємо не раз у покаянні.
Натомість ми отримуєм нові,
Стрічаєм мир у всіх проблем кружлянні.

Душа знаходить райську прохолоду,
Як падаєм під сухістю життя.
Тож варто берегти небесну вроду,
Нового серця світле вишиття.

01.06.12

© Микола Микосовський

Пронесімо у серці надію

Пронесімо у серці надію,
Умиваймося світлом чеснот.
Теж накриймо невинністю мрію,
Щоб розвіявся подих скорбот.

Зір звернімо сукупно у даль,
Бо Всевишнього сяє там трон
Весь прозорий, неначе кришталь.
Хай не буде на це перепон.

До Ісуса в терпінні ідім:
Приклад Спаса завжди перед нами.
Бог слухають блискавка, грім…
Він вита над полями й лісами.

Звісно, скарб найдорожчий – то віра.
Закопати не смієм його.
Стерегти мусим цінність од звіра*,
Що кружляє скажено кругом.

Відвертаймось тепер від гріхів
І розпалюймо ватру любові.
Обминуть тоді днини лихі:
Варто вірити щиро Христові.

Мовить Цар: «Я вас втіхами грію…»
Та чи кожен до Нього спішить?
Пронесімо у серці надію
Й довгождана прилине враз мить!

30.06.03.

© Микола Микосовський

-----
* Мається на увазі від сатани.

Не минай мене, Ісусе (молитва)

Не минай мене, Ісусе,

На шляху земнім.

Подолати злі спокуси

Поможи мені.


Любий Вчителю небесний,

Грішного прости.

Веслувати прагну чесно,

Бути там, де Ти.


До вершини милосердя

Треба підійти.

Хай не мовлю з пересердя

Я до бідноти.


Обіцяю всіх любити,

Душу берегти;

За законом вічним жити,

Радо хрест нести.


Знаю, що Христа дитина

В допусті важкім

Нарікати не повинна:

Промайне, як грім.


Наш Спасителю ласкавий,

Розум просвіти.

Щоб ми не шукали слави

В тіні суєти.


Не забудь за нас, Ісусе,

Вірних хорони.

Від гріхів втікати мусим –

Нищать же вони.


Тож почуй молитву нині,

Ревності вділи.

Щоб в одній святій родині

Ми добром цвіли!


© Микола Микосовський

Християнська порада

Божої любові тайна -

Євхаристія свята.

Піднімись з провин негайно,

В небо полети, мов птах...


До Спасителя будуй

Все моста міцного.

Як натрапиш на біду, -

То піди до Нього.


Посадім любові квіти

На життєвій ниві.

Хоче всіх Господь зустріти

На шляху правдивім.


Не ховаймося в окопи,

До Добра спішім.

Сонце віри хай розтопить

Кригу у душі!


© Микола Микосовський

Жорстокість гріха

Гріх – образа Господа-Творця,
Бо ж дітей від Батька віддаля;
Не хова гидкого він лиця,
Що страхає навіть іздаля.

Це непослух, проти Бога бунт,
І важка провина проти правди.
Гріх жбурля в серця, немов у грунт
Відчаї, зневіри та досади.

Розумові суперечить він:
Істину бо пізнаємо й ним.
Не веде порок до неба стін
І не є цілком, як звук чи дим.

Гріх спокусі – наче рідний брат,
Бо із ним у парі тихо йде.
Він призводить до численних страт
Душі, на які чека Едем.

Силу має, звісно, немалу,
Та тривкіше милосердя Боже.
Люд ступає на дорогу злу –
Тішиться нечистий зловороже.

Кожен гріх є виявом невдяки
Богові, що добрим світ створив.
Не втіка бандит той від ломаки,
Нам не можна з ним бажати гри.

Гріх – не мета життя, а перешкода
На нашому дочасному шляху.
Направду, тих, що гріх звалив, є шкода:
Ввійшли ж вони у дійсність прелиху.

Страх і сором – наслідки гріха.
Несумісний з вірою він в Бога:
Від Любові вперто відпиха,
І жахна завжди його облога.

Бог судить гріх в людині, не її,
Хитке створіння прагне оправдать.
Йому даваймо тут гріхи свої,
Просім, аби зсилав все благодать.

Отож, любімо чесноту, не гріх:
Диявола швидкий він посланець.
Нехай Всевишній захоронить всіх
Від зла... і покладе на нас вінець!

© Микола Микосовський