Я втомивсь від усього, що зле, −
Що тривожить, безчестить у злобі…
Хочу йти скрізь за Світлом, але
Підступає нечистий в оздобі.
Лицемірство у масках яскравих,
Хижість, хамство, образи ятрять.
Підсувають життю часто справи
Повні трути і болю, і втрат.
Чвари, бійки, розпуста, розбої…
Утомивсь через них я так само:
Відверта це від стежки вузької…
Поможи нам, Ісусова Мамо!
Доброта не буває чужою.
Від нещасть я рятуюсь і нею.
А вона, мов любов, є росою
На засохлі думки… і зорею.
Може стратити зло теж мене,
Захопить у проклятий полон.
То паду, то встаю… Все земне
Є водночас і дійсність, і сон.
Тільки з Богом тут жити надійно –
В суєті зберігати святе.
Із Всевишнім крокую постійно,
І щодня моя віра росте!
2.03.06.
© Микола Микосовський
