Не хвалитись гріхом

Є люди, які хваляться гріхом –
Учинками, що в суті жалюгідні.
Не віє від таких душі теплом
І кроки їхні часто є безплідні.

Хтось хвалиться, що переспав з чужою
Або напився знову до упадку…
Комусь життя здається тільки грою,
Тож тішиться й до щастя нищить кладку.

Одним життєвий гріх – це насолода,
А іншим – повна сорому огидність.
На всяке зло колись скінчиться мода?
В болоті танці нині очевидність…

Лиш немочами варто тут хвалитись,
Як теж раніш писав св. Павло.
Правдиво можна Божим світлом вмитись,
Здолать в душі гріховний «Вавилон».

05.08.12

© Микола Микосовський

Подолати зло в собі

Найважче зло здолати у собі,
Що викликає війни та скандали,
Коли стаєм для себе як вандали,
Що гублять душу вдома чи в юрбі.

Доволі лиха творимо щоднини.
Буває, звинувачуєм лиш інших,
Хоча також належимо до грішних…
Піднятись слід з такої домовини!

02.08.12

© Микола Микосовський

Сила подібності

«Подібне прагне подібного» (Емпедокл).

Шукаємо подібності в усьому:
У тлінних речах, людях, інтересах…
Хтось бачить гниль у вчинку золотому,
А дехто – цвіт на всіх життєвих плесах.

Всі серцем чисті тягнуться до світла,
Котре їм небо впору посилає;
Душа таких, пахуча, не осліпла,
Бо із грудей добро вогнем палає.

В гріхах погрузлі спраглі більше зла,
Розпусність до вподоби, різний бруд,
В якому теж згоряють тут дотла
Та вирватись не хочуть з штучних пут…

Де серце наше – там і скарб наявний.
Чого бажаєм у житті щодня?
З чеснотами лиш світ цей різнобарвний –
В духовності не йдемо навмання!

20.07.12

© Микола Микосовський

Божі вороги

"Птаха пізнають за співом" (Прислів'я).

Немало Божих ворогів під сонцем:
Масони, атеїсти, сатаністи…
Дорогами двома суспільство йде.
Потрібно згодом Богу відповісти.

Масони прикриваються і добрим,
Та наміри їх часто нецерковні.
Свобода, рівність чи земне братерство
Без благодаті Бога краху повні.

Скрізь злочини відомі атеїстів,
Численні вбивства просто так – за віру,
Хоч вірити в Творця є людське право...
«Добро» своє в таких подібне звіру.

Від ігрищ із лукавим сатаністів
Свідомим стає моторошно завше:
Повалені хрести та людські жертви…
Невже у тьмі блукати всюди краще?

Учинками фарбуємо життя
І завтра тут ніхто не обіцяв.
Тож хай маліють недруги Господні –
Удар у небо всім не до лиця!

18.07.12

© Микола Микосовський

Відьма

Продала цінну душу сатані,
Теж вибравши життя у темноті…
Похмурістю покрились усі дні
Почала чарувать на самоті.

Людей почала відьма уникати.
Дружила, жила з чорним лиш котом.
Злі духи не минали її хати:
Літали поокремо та гуртом.

Від неба відвернула жінка погляд,
Щодня стелила шлях собі до пекла.
Духовно бідним став ураз світогляд,
Почалась з Вишнім боротьба запекла…

Початок і кінець – на світі всьому…
Умерла у жахних тривалих муках.
Здійнявся миттю шум в селі старому,
Як відьму задушила вже розпука.

В її саді бурлив містичний вихор,
Жбурляв дерева, виривав з корінням…
Лякались старші, діти – якесь лихо
Не гаснуло під сонячним промінням.

Така бо є завжди дорога зла,
Гріха, життя з нечистим в безнадії…
Вже не одного й неодну звела
Спокуса, що руйнує з часом мрії.

19.06.12

© Микола Микосовський

Втома

Я втомивсь від усього, що зле, −
Що тривожить, безчестить у злобі…
Хочу йти скрізь за Світлом, але
Підступає нечистий в оздобі.

Лицемірство у масках яскравих,
Хижість, хамство, образи ятрять.
Підсувають життю часто справи
Повні трути і болю, і втрат.

Чвари, бійки, розпуста, розбої…
Утомивсь через них я так само:
Відверта це від стежки вузької…
Поможи нам, Ісусова Мамо!

Доброта не буває чужою.
Від нещасть я рятуюсь і нею.
А вона, мов любов, є росою
На засохлі думки… і зорею.

Може стратити зло теж мене,
Захопить у проклятий полон.
То паду, то встаю… Все земне
Є водночас і дійсність, і сон.

Тільки з Богом тут жити надійно –
В суєті зберігати святе.
Із Всевишнім крокую постійно,
І щодня моя віра росте!

2.03.06.

© Микола Микосовський