Мир проти війни

«Війна – це коли за інтереси інших гинуть зовсім безвинні люди» (Вінстон Черчилль, британський державний діяч).

 

Війна – це розгул злої смерті,

Проклята вона матерями;

Лишає сліди незатерті,

Вмиває народи сльозами.

 

Війна – це скалічені долі,

Сирітство, загублений мир…

Є щедрою завжди на болі,

Вліза гучно скрізь до квартир.

 

Війна їсть нещадно людей

І кров’ю притім запиває.

Як виправдать злочин оцей,

Що дружби не хоче із раєм?

 

Хай згине зі світу війна

І спокій огорне усіх.

Війни є безмежна вина…

У пащу затягує гріх!

23.03.2022

© Микола Микосовський

В розпусті потопає світ...

В розпусті потопає світ,

Котру впускають в різні двері…

Культ сексу нині вже не міт.

Видніє бруд як на папері.

Як тіло ідолом стає

В полоні пристрастей низьких,

То чи на троні розум є?

А може він уже затих?..

Котитися найлегше вниз,

Ніж прямувати в сяйну вись.

Темнієм від духовних криз.

Жаліти може хтось колись…

01.12.12

© Микола Микосовський

Кримінал по-українськи

Невинних можуть легко до тюрми

Там посадити – прикладів немало…

Все бродить беззаконня між людьми,

Котре в полон уми численних взяло.

Корупція зростає, не маліє.

Злочинність носить часто різні маски.

Та знаймо, що фальшиво зло біліє…

Чи знищуєм його повсюдні пастки?

29.11.12

© Микола Микосовський

Про боязнь кінця світу

Боятись треба грішного життя,

А не щораз нового кінця світу…

Постійно чути лжепророцтв виття  −

Аж із часів Старого Заповіту.

Якщо із Богом, то звідкіль цей страх,

Ця паніка, тривоги зайві всюди?

Прийде кінець усьому не у снах,

Та Вишній знає дату, а не люди…

Найкраще думать про кінець тут зла,

Котре ми творим на землі щоднини.

Щоби душа в добрі завжди цвіла

У славі вічній Божої дитини!

28.11.12

© Микола Микосовський

Канадський безхатько

У літню пору, як зближався вечір

Сів homeless* в місті враз обіч дороги:

Втомилися його старечі ноги,

Багаж речей покинув стиха плечі.

Він спатиме під деревом там знову.

Минатимуть, звичайно, перехожі;

Можливо, будуть погляди ворожі…

Згадає пісню мами колискову?

Нема надії на спокійну ніч…

З ним лишиться лиш доля нещаслива.

Збудити може молодь галаслива.

Бездомний з вітром буде віч-на-віч.

Не рідкість ці безхатьки і в Канаді:

Таким стає притулком інший світ…

Не бачать люди часом їхніх літ.

Вони самі життю не раз не раді.

-----

* Бездомний (анг.)

26.11.12

© Микола Микосовський

Якщо тебе не розуміють...

Якщо тебе не розуміють,

Спотворюють твої слова,

Як язики тривогу сіють –

Втекти бажає голова.

Від тих проблем, що ними ситий,

Від упереджень, злих обмов.

Простіше з вітром говорити

Чи слухать шелест теж дібров.

О люди, скрізь шукаймо миру:

Пекучих вчинків вистача.

Лишімо зла жахну сокиру,

Згорає бо життя свіча…

19.11.12

© Микола Микосовський

Подобатися Богові

Сподобатись всім – не під силу

Людині грішній на землі,

Хоч усмішку даруєм милу...

Таке буття в життєвій млі.

Для багатьох душа чужа,

Котру ми маємо у тілі,

І нелюбов, як та іржа,

Сліди лишає проржавілі…

Подобаймося перш Творцю,

Звільнившись із гріхів кайдан.

Тож не забудьмо мудрість цю:

Господь рятує від оман!

25.10.12

© Микола Микосовський

Гріш-божок

Панує світом часто гріш,
Уми полонить скоро.
Стає від цього хтось мудріш?
Скрізь грошолюбства морок...

Любов надмірна до гроша –
То корінь різних лих.
До Бога не руша душа,
Як гроші – в спогадах старих.

Для грошолюбних гріш – божок,
А це неволя справжня.
Служити мусить нам «дружок»,
Не навпаки… Ось мудрість давня!

22.08.12

© Микола Микосовський

Зображення: http://twentieshacker.com

Нищівна сила жорстокості

Якщо жорстокий у житті –
Себе вбиваєш поступово
Колючим ділом, зимним словом…
Померти можеш в забутті.

Жорстокість завше нищівна.
Лиш Доброта дає нам крила
Любов Христа вже оповила?
Дарує мир усім вона.

Жорстоким часто світ немилий.
Скандали, розпач і тривоги
Спершу є там, де гріх розлогий
Чи грішник без чеснот безсилий.

Хай лагідність єднає люд,
Яка веде до царства миру
Та відкриває душу щиру,
Змиваючи пекельний бруд.

16.08.12

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.stressandangerstockton.org

У морі ницої брехні...

У морі ницої брехні
Втопитись нині легко.
Неправда ловить ночі-дні
І з ними мчить далеко.

Те море має вид жахний,
Є плодом злих умів.
Обман є завше несмачний…
Бракує щирих слів?

11.08.12

© Микола Микосовський

Сила подібності

«Подібне прагне подібного» (Емпедокл).

Шукаємо подібності в усьому:
У тлінних речах, людях, інтересах…
Хтось бачить гниль у вчинку золотому,
А дехто – цвіт на всіх життєвих плесах.

Всі серцем чисті тягнуться до світла,
Котре їм небо впору посилає;
Душа таких, пахуча, не осліпла,
Бо із грудей добро вогнем палає.

В гріхах погрузлі спраглі більше зла,
Розпусність до вподоби, різний бруд,
В якому теж згоряють тут дотла
Та вирватись не хочуть з штучних пут…

Де серце наше – там і скарб наявний.
Чого бажаєм у житті щодня?
З чеснотами лиш світ цей різнобарвний –
В духовності не йдемо навмання!

20.07.12

© Микола Микосовський

Робім добро!

Робім добро, допоки сонце світить:
Солодким, наче сон, буде воно...
І ймення наше в небі Бог помітить
І деревом зросте чеснот зерно.

© Микола Микосовський

Бездольці

Терплячим Бог - надійний лікар.

Звільняє їх із клітки мук.

Для Нього не чужий каліка

І серце не тверде, як брук.


На жаль, цурається суспільство

Убогих, скривджених, бездольців.

Та мусим відповісти, звісно...

Вони стоять на другім боці?


© Микола Микосовський




Зображення: http://www.productiveflourishing.com

Прощення – це до іншого дорога

Прощення – це до іншого дорога,
І ми без нього бідні у житті.
Воно провадить нас завжди до Бога.
Прощати варто радо, як святі…

Йому немає, звісно, меж на світі
І плин його нікому не спинить.
Як з ним – не є холодні, а зігріті;
Стає враз дорогою кожна мить.

А хто прощать не вміє, - той нещасний…
У того світла на шляху нема.
Бо біль чужий не є йому мов власний,
Життя тоді не літо, а зима…

Тому прощаймо, друзі, без упину,
І не дружім зі сварками, злом, гнівом…
За це Творець запросить на гостину
І ангелів втішатимемось співом!


© Микола Микосовський

Зображення: http://www.zehabesha.com

Доброта рятує світ

Доброта рятує світ

І до щастя хилить.

Долі преважкої гніт

Тягне до могили…


Не без добрих світ людей,

Що ідуть на подвиг.

Чесноти росте музей –

Над ним неба подих.


Ждуть усі на доброту…

Чи її даруєм?

Як довіритись Христу,

То сумління вчуєм.


Кроки нашого життя

Хай ведуть до інших.

Понесімо їх взуття…

Прагнім вчинків більших!


05.03.2012

© Микола Микосовський