ПРО СПРАВЖНЄ РІЗДВО

Різдво – це не Санта й Олені

І навіть не різні дарунки.

Що бачимо ми в сьогоденні?

Для Господа всі візерунки?..

 

Різдво без Христа, в суті, пустка,

Хоч майже весь рід за столом…

Не є головна зими хустка

Над кожним тепленьким чолом.

 

Різдво – це початок спасіння,

Ісуса у нім збережім.

Колядки несуть нам прозріння,

Нагадують: в небі жде дім.

 

Різдво – це народження Спаса

І дух Пресвятої Родини.

А віра, духовна прикраса,

Є даром теж Богу щоднини!

© Микола Микосовський

Дорога до Ісуса в яслах

"Щасливий хто у своєму серці носить Вифлеєм" (св. Єронім).

Веде дорога до Ісуса в яслах,

Вузький це шлях і сповнений страждань.

Над Господом зоря ще не погасла…

Чи йдем вперед у вирі сподівань?

Дорога та – зворотній щастя бік.

Гріховну темінь світло проганя.

Від зірки блиск ясніший рік у рік…

Месії не шукаймо навмання.

В житті спішім до ясел кожен день.

Хай родиться у серці Бог не раз.

Йому вручаймо скрізь букет пісень –

І так Спаситель не залишить нас.

Нехай Різдво зігріє всіх теплом,

Огорне душу спокоєм і миром.

Зустріньмося по-справжньому з Христом

І світ увесь здаватиметься дивом!

11.12.2015

м. Хмельницький

© Микола Микосовський

Бути лагідним – чеснотливим

Лагідним і терпеливим,

Щоб здолать життєві зливи,

Варто бути на землі,

Де існують добрі, злі…

Для життя потрібен спокій –

На вершині ми високій

Почуваємось із ним…

Теж щеза тривоги грим.

Тож наслідуймо Христа,

Що до нас подібним став

Від пороку тут подалі…

Хай зовуть небесні далі!

16.05.2014

© Микола Микосовський

Молитовне зітхання

До Тебе йду, Ісусе,
Через рови провин,
Долаючи спокуси...

© Микола Микосовський

Воскресіння

Враз вжахнулася сторожа,
Будучи при гробі.
Заясніла правда Божа,
Не втопилась в злобі.

Спас знову станув на земельку,
Що принишкла з дива.
Звеселив Пречисту Неньку…
Вщухла кривд вже злива.

В просторі вита радіння
Й котиться донизу.
Вкрило сонячне проміння
Скрізь природи ризу.

Обнадієно, з любов’ю
Люд йде до Месії.
Пестить скрізь Господь рукою
Вірних світлі мрії.

Хай Великдень нас з’єднає –
Миле серцю свято.
Щоб втішались згодом раєм,
Діти, мама з татом…

© Микола Микосовський

Перемога Бога

Смерть Господь вмить переміг,

Хоч звалила гучно з ніг...

Гріб порожній залишивсь;

Спас підніметься увись.


Дзвони лунко виграють.

Дременули гріх і лють...

Сколихнула новина.

Вабить знана дивина.


Велелюдно у церквах.

Віддаливсь подалі страх.

Радості пала свіча -

Світ весь Пасху зустріча.


Щоб про празник пам'ятав

Кожен, бо любов Христа

Пригорнула нині нас...

Намір ворога погас!

© Микола Микосовський

Символ Любові

Направду, пресолодке Спаса Серце,
Котре Любові символом зовуть.
З водицею живою – це озерце…
Спішать побожні. Часом дальня путь.

Тамують спрагу Бога вірні діти.
Христове Серце мир дарує всім.
Перед Царем схиляються, мов віти
Під вітром… Завше жде небесний дім.

Ісус прийма букети молитов,
Ласкавістю охоче пригорта,
Звільняючи від зол тривких оков…
Його безсмертне слово мчить, як птах.

Неначе сонце світить Серце Пана
І душі зігріва скрізь теплота;
Загоюється притьмом квола рана…
До Правди наближаються уста.

© Микола Микосовський

Слідами мудреців

Земелька вся пірнула в спокій.

Схилились небеса високі.

Царі назустріч зірці йдуть...

Рушаймо разом з ними в путь.


Зраділа вельми Божа Мати...

Спаситель люд зумів підняти

Із баговиння безнадій -

Програв проклятий ворог бій.


Христа повинні ми знайти...

Його шукаєм я і ти.

Могутній в храмі проживає,

Та чи в серцях Він місце має?


Берімо приклад з мудреців,

Щоб не зійти на манівці.

У цій бурхливій суєті

Хай буде вічність на меті!

© Микола Микосовський

Зображення: http://eyedealpostcards.com

Моє покликання

З барвистим попрощався я дитинством.
На смак було солодке, мов кутя;
Привітним сонцем гріло материнство...
Вручив Христові молоде життя.

За втіхами крихкими не пішов,
Хоч вабило обличчя цього світу.
Втопитись прагну в сяйві молитов:
Обініж став на стежку добру, світлу.

Лишилось тільки спогадів намисто...
Тепер вже знаю, що Любов дає.
Безхмарні дні завмерли кволим листям...
Ясній, святе покликання моє!

© Микола Микосовський

Любов до Ісуса

Колись Ісус звертавсь, як знаєм, тричі
До учня, що при Ньому був, – Петра:
Бажав бо знать, чи бачить у величчі
Його, та чи любов не догора...

Почувши це, стривожився апостол:
Бо виявляв не раз любов до Сина...
Відразу дати відповідь непросто
Було Петрові.. В пам’ять вбігла днина.

Чому аж три рази питав Христос?
Щоб Симона до щирості схилить,
Дізнатися, хоч знав... Питання то
У серці залишилось не на мить.

Як учня, так і нас Господь пита:
“Чи ви свою любов Мені вручили?”
Вона є різна в кожного, мета
Одна, до неї йдуть щосили.

А відповісти маємо життям,
Тоді не оминуть тут мир, добробут...
Не можем визначатися забуттям:
Чинити так нам треба аж до гробу.

Спасителеві люба та любов,
Котра є щира, справжня і постійна.
Тому з’єднаймось із любов’ю, бо
На вірних жде у небесах країна.

© Микола Микосовський

Він є Любов

Він є Любов! Жде на тебе твій Бог…
Друже, звільнись від гріха та тривог.
Спас наш Любов сердечна й свята.
Серце своє лиш відкрий для Христа.

Він є Любов! Залиши всякий страх.
Друже, спіши: жде Ісус в небесах,
Цар і Любов… З Ним щасливе життя;
Разом з Христом не підеш в забуття.

Він бо Любов, і за тебе взяв хрест
Сяють повсюди вже двері небес.
Він же Любов, в муки Сина вдивись -
Так не буде тут далекою вись.

З Ним теж стрічайсь у Причасті святім:
Ласка Господня є в Таїнстві тім.
Зустріч ця радість приносить завжди
І до Живої провадить Води.

Тож до Любові горнімось в житті
І, мов святі, скрізь служім чесноті…
Сяє Любов сонцем в світі земнім.
Вабить невпинно небесний наш дім.


© Микола Микосовський