ЛЮДСЬКА МІНЛИВІСТЬ

 

Ніщо у світі непостійне:

Серця мінливі, мов погода…

Життя насправді не повільне,

Лиш з неба лине прохолода.

 

Як користь є, тоді потрібний,

З очей як зникнеш, то забудуть…

І хоч душею ти не бідний,

Зненацька лезо ще підсунуть.

 

Міняються раптово люди

І часто забувають друзів.

Втекти непросто від облуди,

Що підсува смертельне смузі.

 

Важливо вчитись виживати

Під сонцем найперш наодинці.

Поможе хай небесна Мати,

І посила Господь гостинці!

19.03.2024

© Микола Микосовський

Гошівська славна святиня

  

Стоїть замріяно гора

І древній монастир – на ній.

Спішать і старші й дітвора,

Щеза тривог враз буревій.

 

Марії Діви скрізь сліди,

Карпат Цариця ласки шле.

Живої прагне люд води,

Щоби розвіялося зле.

 

Марія сяє на іконі,

Дарує вірним мир, надію,

А небо хилиться в поклоні

І будить в церкві кожну мрію.

 

Не знищили святиню вороги,

Потік прочан уже не зупинить:

Славетний Гошів серцю дорогий:

Там вічність осягаємо на мить!

14.03.2024

Село Гошів, Івано-Франківщина

© Микола Микосовський

Ода мудрій книзі

 

О мудра книго, ти життя скарбниця,

В тобі знання доступні для охочих.

Для мене також вірна провідниця,

Чимало у книжках є слів пророчих.

 

Якщо несеш духовність чи мораль –

Те все, що від гріховності далеке,

Тоді ти наче в небо магістраль:

Рятуєш душу впору тут від спеки.

 

Друковане нехай міцніє слово,

Щоб з книгою дружили ми постійно.

У світлій книзі мудрості є сховок,

Читаючи, немов живеш подвійно…

 

29.12.2020

© Микола Микосовський

Народження Спасителя

Спішімо нині у вертеп,

Серця чистенькі принесім:

Дитя там ніжне і святе

Утіхи роздає усім.

Принадне, ніби янголя –

Обабіч вбогі пастухи.

До ясел тулиться осля,

Розбиті вдрузк тяжкі гріхи.

І гріє подих німини…

Вклонилися волхви заможні.

Почув світ голос новини,

Ущухли наміри безбожні.

Зірниці блискіт на печері,

Захмар´я вмите світлом всюди.

Різдво постукало у двері –

Отримали надію люди.

Дав за простибі ключ від раю:

Бажа, щоб ми були щасливі.

Бісів плугавих, клятих зграю

Він розігнав на довгій ниві.

Аби добробут, щастя й мир

Ніколи не минали хати:

Господь – єдиний Поводир.

Паде ниць супостат пихатий.

Христа шукаймо якомога –

Спаситель в ближніх, у кивотах.

Сукупно йдім до Царства Бога,

Розвіється, мов дим, скорбота!

© Микола Микосовський

Лиш Богові потрібен ти...

Лиш Богові потрібен ти

В підступному земному світі…

Як навіть обійдеш світи –

Без Нього в зла потрапиш сіті.

Довкола скрізь розчарування,

Розбиті мрії і любов…

Тяжкі сумління катування,

Якщо ще Світло не знайшов.

Мінливі люди, їх слова.

Від всяких зрад немає схову.

Хтось сам як квітка польова,

Котру вкидають теж до рову…

Усе розвіється туманом,

Лиш лишиться Господній слід.

Хай радість б’є з душі фонтаном

І біль розтопиться, мов лід!

28.07.2017

Харківщина

© Микола Микосовський

Вірш про прекрасне

Цей вірш пишу я про прекрасне,

Про те, що душу зігріва

І в вихорі думок не гасне,

Бо це є більше, ніж слова…

Згадати хочу знов любов,

Але ту справжню, не зіпсуту,

Котра є вільна від обмов,

Не перетворена в отруту.

Також постійне милосердя,

Без чого світ стає похмурим.

Воно любові є осердя,

Байдужості скрізь ломить мури.

І наостанок мир в серцях.

Його ми, люди, часто губим.

Стає нестерпним потім шлях,

Чужі для спокою є губи…

30.07.2016

Івано-Франківськ

© Микола Микосовський

Дорога до Ісуса в яслах

"Щасливий хто у своєму серці носить Вифлеєм" (св. Єронім).

Веде дорога до Ісуса в яслах,

Вузький це шлях і сповнений страждань.

Над Господом зоря ще не погасла…

Чи йдем вперед у вирі сподівань?

Дорога та – зворотній щастя бік.

Гріховну темінь світло проганя.

Від зірки блиск ясніший рік у рік…

Месії не шукаймо навмання.

В житті спішім до ясел кожен день.

Хай родиться у серці Бог не раз.

Йому вручаймо скрізь букет пісень –

І так Спаситель не залишить нас.

Нехай Різдво зігріє всіх теплом,

Огорне душу спокоєм і миром.

Зустріньмося по-справжньому з Христом

І світ увесь здаватиметься дивом!

11.12.2015

м. Хмельницький

© Микола Микосовський

Закохавшись в неба синь

Закохавшись в неба синь,

Так мандрую світом.

Прагне серце до святинь,

Теж накритись літом.

Непроста життя дорога

В боротьбі за вічність.

Довга тут землі підлога...

Видно потойбічність?

Світло лине з висоти,

Темінь зла зника.

До добра тривкі мости...

Правда ця така!

14.03.2013

© Микола Микосовський

В розпусті потопає світ...

В розпусті потопає світ,

Котру впускають в різні двері…

Культ сексу нині вже не міт.

Видніє бруд як на папері.

Як тіло ідолом стає

В полоні пристрастей низьких,

То чи на троні розум є?

А може він уже затих?..

Котитися найлегше вниз,

Ніж прямувати в сяйну вись.

Темнієм від духовних криз.

Жаліти може хтось колись…

01.12.12

© Микола Микосовський

Душа у царстві квітів

У царстві квітів хоче жить душа,
Де скрізь панує райська прохолода
І де дружити з небом – насолода:
Усе там світло Бога прикраша.

В такій красі лиш багатіє кожен.
Молитва до Всевишнього зліта,
Не гаснуть несподівано літа…
Це на довічну втіху дуже схоже.

А бачити красу щодня – важливо,
Бо буднів сірість нас бере в полон;
Теж губиться життя мажорний тон
І з ним не раз втіка вчорашнє диво…

10.09.12

© Микола Микосовський

Господь і ми

Господь провадить нас не випадково:

На цьому Провидіння Бога слід.

Теж Церква ширить скрізь Господнє Слово,

Несе любов Творця в розлогий світ.


Ідеї, люди - невіддільні всюди.

Блукає світло часом у пітьмі.

Близькі ми до ворожої облуди

Теж можем бути, тобто в зла ярмі...


Христа наука вічна, не мина,

Ясніє в Церкві, навіть поза нею;

Мелодія життя луна сумна,

Коли для Слова хтось не є ріллею...


Із Книги книг черпає серце суть.

Святе Писання - чудотворний лік.

Вкриває душу кривди каламуть

Невіра, аморальність, темний бік...


Отож, ідімо з Богом уперед -

Дарує Він завжди безсмертну радість.

Як з Батьком - наша втіха не помре,

Пірне у щастя молодість і старість!

© Микола Микосовський

Краса небес

Чи віриш ти в красу небес?
Як ні, то подивись у вись.
Живе Всевишній там, не Зевс…
Лишень до вічності озвись.

Думками жити там – це благо,
Коли ще ходим по землі.
Ховаються Париж, Чикаго…
Де всіх життєві кораблі?

11.07.12

© Микола Микосовський

Життя без мети

«Дивись на все з точки зору вічності» (Спіноза).

Як можна жити без мети,
Не знаючи куди іти
Під видним небом унизу:
Якщо ясніє Слово Боже,
Котре все розгадать поможе,
Коли хтось теж пуска сльозу?

Життя без цілі – пустота,
Що у тривогу загорта,
Яка лиш тягне нас додолу…
Втонути в злому легко людям –
Віддатись серцем сірим будням,
Згубити мрію напівкволу.

25.06.12

© Микола Микосовський

Життєві перемоги

Щоб в житті перемагати –
Треба Бога прославляти
І здружитися з любов’ю,
Та щоб це не було грою,
А реальністю завжди.
Щоб скрізь Дух Святий водив,
Відвертав од пасток зла –
Ця потреба немала…
Хай вирують перемоги.
Щоб усі земні дороги
Розминулися із горем…
Без Христа суспільство хворе!

22.06.12

© Микола Микосовський

Любов – це вічності тавро

Любов – це вічності тавро.
Вона сильніша від війни,
Тривог душі… Лишень добро
Несе в собі із далини.

В піснях оспівана любов
І в багатьох є на устах…
Любові сяйна хоругов
Бере початок у серцях.

20.06.12

© Микола Микосовський

Таємнича мить Різдва

В оселю знов постукало Різдво

Й колядок гомін чути вдалині.

Мов дзеркало, виблискує ставок.

Лишень серця байдужих є сумні…


Божественний Месія всіх чека

В убогих яслах, де любов і мир.

Світ обійняла враз Його рука

Та втихомирила життєвий вир.


Тепер яснішим стало майже все…

Різдвяна мить є повна таємниць.

Що Спасу в дар ми дружньо принесем,

Коли в покорі станем перед Богом ниць?


З вертепу віє лагідно теплом

І зірка освітила ніч у диві.

Єднаймось, браття й сестри, із Христом,

Бо вчинки та слова Царя правдиві!

© Микола Микосовський

Символ Любові

Направду, пресолодке Спаса Серце,
Котре Любові символом зовуть.
З водицею живою – це озерце…
Спішать побожні. Часом дальня путь.

Тамують спрагу Бога вірні діти.
Христове Серце мир дарує всім.
Перед Царем схиляються, мов віти
Під вітром… Завше жде небесний дім.

Ісус прийма букети молитов,
Ласкавістю охоче пригорта,
Звільняючи від зол тривких оков…
Його безсмертне слово мчить, як птах.

Неначе сонце світить Серце Пана
І душі зігріва скрізь теплота;
Загоюється притьмом квола рана…
До Правди наближаються уста.

© Микола Микосовський

Краси довкола є немало

Краси довкола є немало:
Поля, ліси, моря… все стало
Для нас багатством цінним тут…
Несем утіх з собою жмут.

Краса часами непомітна…
Можливо, не завжди привітна
Будити варто і таку,
Щоб розрослась в добра ріку.

Душі та тіла красота…
Не тягнуть в нікуди літа,
Несуть вони у кращий світ,
Де Правди бачимо зеніт.

Душі окраса – чистота…
У тілі часом є не та,
Якою мала б йти зі світу –
Туди, де не загубить цвіту.

В добрі, не злі, красивий люд…
Вогнем згасає кожен блуд.
Який лежить на перешкоді…
Живім у царському городі!

© Микола Микосовський

Любов до Ісуса

Колись Ісус звертавсь, як знаєм, тричі
До учня, що при Ньому був, – Петра:
Бажав бо знать, чи бачить у величчі
Його, та чи любов не догора...

Почувши це, стривожився апостол:
Бо виявляв не раз любов до Сина...
Відразу дати відповідь непросто
Було Петрові.. В пам’ять вбігла днина.

Чому аж три рази питав Христос?
Щоб Симона до щирості схилить,
Дізнатися, хоч знав... Питання то
У серці залишилось не на мить.

Як учня, так і нас Господь пита:
“Чи ви свою любов Мені вручили?”
Вона є різна в кожного, мета
Одна, до неї йдуть щосили.

А відповісти маємо життям,
Тоді не оминуть тут мир, добробут...
Не можем визначатися забуттям:
Чинити так нам треба аж до гробу.

Спасителеві люба та любов,
Котра є щира, справжня і постійна.
Тому з’єднаймось із любов’ю, бо
На вірних жде у небесах країна.

© Микола Микосовський

Монаше покликання

Покликання для Церкви – Божий дар,
Ознака її розквіту та сили.
“Іди за Мною”, – мовить Христос-Цар,
Бажає, щоб окремі світ лишили.

Коли Ісус наш на землі цій жив,
То кликав тільки тих, кого хотів:
Петра, Матея, Юду... І до жнив
Їх готував – було це на меті.

Присутність Спаса радувала, міг
Могутній завше дарувать любов.
Дивились учні на небес поріг,
Де щастя не один своє знайшов.

Є вирішальним вибір Бога-Пана,
Та треба лиш сказать рішуче “Так”.
У задумі тримав Господь то здавна,
Ще перед тим, як взяв життя літак.

Покликання потрібно берегти
І чути безупинно Божий голос.
Чернець хай каже: “Боже, Берег – Ти,
До Тебе я спішу, хоч зло – навколо...”.

Покликані, за Спасом, світло світу,
Що мусить теж освічувать тут шлях.
Слова Христові – не минучість міту,
Бо відгомін знаходять у серцях.

Тому нехай запам’ятає кожен,
Що поклик Бога має сенс завжди.
Позволь нам зрозуміти тайну, Боже,
Вдивлятись пильно у Твої сліди.


© Микола Микосовський

Зображення: http://sibcatholic.ru