Україна у вогні

Палає ненька-Україна,

Втомилась від пожеж.

Чи спиниться рука руїнна,

Котра не знає меж?

Собі ми часто вороги.

Для чого нищити природу?

Краса землі вся навкруги

Не принесе упору плоду.

Горить весною сухостій,

Так само ліс, будівлі, цвинтар…

І вітер теж вступа в двобій,

Як димом батьківщина вкрита.

Зростають ракові хвороби.

Що мало смерть безжально ловить?

Уже вогонь забіг в Чорнобиль…

Тварини гинуть, плачуть сови.

Дай, Боже, розуму бездумним,

Щоб гріх спинився паліїв.

Хай крах прийде тривогам шумним,

Здоровий глузд аби лиш вів!

13.04.2020

© Микола Микосовський

Любов до душі

Чи любиш душу ти свою,

Що найдорожча в цьому світі?

Чи думкою живеш в раю,

Де наш Господь і море з квітів?

Душа безсмертна від Творця,

Вона цвіте у чистоті.

Подібна теж до вітерця…

Їй місце лиш на висоті.

Як уникаєш ти гріхів

І є в неділі-свята в храмі,

То сяйво від Христових слів

Звільняє від гріховних шрамів.

В душі панує тільки мир

І Бог вділя благословення.

У Церкві ти не дезертир:

В руках Ісуса – сьогодення!

08.09.2014

© Микола Микосовський

Якщо ти дивишся в минуле...

Якщо ти дивишся в минуле –

Добро із нього витягай,

Адже душі торкався рай…

Будить не варто зло заснуле.

Життя – це теж хвилини світлі.

Ясніють в Бозі людські кроки,

Як шлях вузький, а не широкий,

Коли думки навік розквітлі!

08.12.12

© Микола Микосовський

Про щиру молитву

Молитва щира мила Богу.
Вона освітлює дорогу,
Знімає із душі тривогу,
Збагачує людину вбогу.

17.10.12

© Микола Микосовський

Філософія життя

Така вже філософія життя,
Що треба з голови звільнять сміття
І в ній плекать ідеї, вгодні Богу,
Що йтимуть до небесного порогу:
Без цього розум блякне в мудруваннях
І плутаються ноги у блуканнях.

Буття втрача без Абсолюту сенс,
Як головні лиш їжа, сон чи секс…

24.08.12

© Микола Микосовський

Не забувай, що ти людина...

Не забувай, що ти людина,
Яка до вічності повинна
Все йти крізь нетрі суєти,
Теж інших бачачи хрести.

Терпіння, сум – це лиш дочасність…
Душа вдягається в прекрасність,
Коли минаєм тінь гріха,
Що у неволю запиха.

Для чого сенс життя губити,
А потім вовком всюди вити?
Господь же розум дав у дар…
Жахний нерозуму удар.

Правдиво жити завше подвиг.
Якщо до неба лине подих, −
Життя отримає корону,
Котру дасть Бог, уставши з трону…

15.08.12

© Микола Микосовський

Шкідлива сила матюка

Мат все чисте убива,
Розкида отруту.
Нищать ум брудні слова
І приносять смуту.

Від лихого матюки,
Завше є гнилими;
Липнуть, наче будяки…
Некомфортно з ними.

Мат принижує людину,
Є гріхом, прокляттям.
Тягне зла скрізь гільйотину
Із жахним завзяттям.

Лихословити не варто:
Так душа тьмяніє.
Мат не є простеньким жартом,
Бо розпусність сіє!

09.08.12

© Микола Микосовський

Зображення: http://blog.timesunion.com

Не хвалитись гріхом

Є люди, які хваляться гріхом –
Учинками, що в суті жалюгідні.
Не віє від таких душі теплом
І кроки їхні часто є безплідні.

Хтось хвалиться, що переспав з чужою
Або напився знову до упадку…
Комусь життя здається тільки грою,
Тож тішиться й до щастя нищить кладку.

Одним життєвий гріх – це насолода,
А іншим – повна сорому огидність.
На всяке зло колись скінчиться мода?
В болоті танці нині очевидність…

Лиш немочами варто тут хвалитись,
Як теж раніш писав св. Павло.
Правдиво можна Божим світлом вмитись,
Здолать в душі гріховний «Вавилон».

05.08.12

© Микола Микосовський

Господь і ми

Господь провадить нас не випадково:

На цьому Провидіння Бога слід.

Теж Церква ширить скрізь Господнє Слово,

Несе любов Творця в розлогий світ.


Ідеї, люди - невіддільні всюди.

Блукає світло часом у пітьмі.

Близькі ми до ворожої облуди

Теж можем бути, тобто в зла ярмі...


Христа наука вічна, не мина,

Ясніє в Церкві, навіть поза нею;

Мелодія життя луна сумна,

Коли для Слова хтось не є ріллею...


Із Книги книг черпає серце суть.

Святе Писання - чудотворний лік.

Вкриває душу кривди каламуть

Невіра, аморальність, темний бік...


Отож, ідімо з Богом уперед -

Дарує Він завжди безсмертну радість.

Як з Батьком - наша втіха не помре,

Пірне у щастя молодість і старість!

© Микола Микосовський

Забуті місця

Не раз почути можна такий вислів:
Місця, забуті Богом та людьми…
Однак звучить він тут напівправдиво −
Бог пам’ятає, забуваєм ми!

26.07.12

© Микола Микосовський

Добрі вчинки квітами ростуть...

Добрі вчинки квітами ростуть,
Прикрашають лик землі повсюди.
Світлом омивається теж путь,
На котру ступають справжні люди.

В душу заглядають небеса,
Кожного окрилюють, хто добрий.
Смерті злої тупиться коса
І згасає погляд її злобний.

Смерть духовна гірша за фізичну:
Без чеснот ми котимось до прірви,
Губим щастя пісню мелодичну…
Лиш добро кайдани зла розірве!

27.05.12

© Микола Микосовський

Найгірше – це найкращого падіння

Найгірше – це найкращого падіння*,
Як праведна душа стає злочинна
Та ангелів байдужі голосіння…
Зростати може в грішнику провина.

Гріховний сон здається летаргійним,
Якщо нещасний прагне сильно встати:
Немило все лежать листком осіннім,
Дивитись тихо на гріховні грати.

Але помітні всюди душі кволі,
Вмиваються болотом у гріхах.
В тяжких випадках на життєвім полі
Минаємо часами бідолах…

Упасти на землі – це людська справа,
Лежати завше – вже від сатани.
Вставати варто притьмом, бо лукава
Веде облуда у пекельні сни.

Лиш чеснота дає блискучий ранок,
Що проганяє вітром всяку тьму.
На світі цім багацько є приманок.
Говорить вірним Спас: «Усіх прийму…».

-----
*Corruptio optimi pessima (лат.)

01.05.12

© Микола Микосовський