Святий Миколай іде

 

Краєм Миколай іде,

Селами й містами.

Жвава дітлашня гуде,

Відчинивши брами.

 

Сивочолий, із мішком –

Борода густа.

Старець посланий Христом;

Стулені уста.

 

Має теплий капелюх,

Проника до хат.

Не боїться завірюх.

Кожен йому рад.

 

На обличчі милім – іній,

У сніжинках шуба.

Гість жаданий в Україні,

Ця особа – люба.

 

Щедрий вельми, не скупар,

Милосердя сіє.

Довга перед ним тропа…

Чи ми так умієм?

© Микола Микосовський

Діти без Бога

Ростуть без Бога діти –

Нема молитви вдома

І в церкві із батьками…

Така духовна «кома».

Чи є Господь в родині

На місці головному?

Це видно добре збоку

Та випливе потому...

Безбожність не зігріє,

Не дасть в біді потіх.

Якщо ми християни,

То не плекаймо гріх!

21.02.2018

 © Микола Микосовський

Важливість матері

Найніжніше є мамине слово.

Материнська любов гріє скрізь.

Усміхається світ празниково,

Як нема на лиці мами сліз.

Найдорожча вона для дитини,

Бо дарує їй втіху, безпеку…

У турботах крокує щоднини,

Бачить з Богом тривогу здалеку.

Важко жити без матері нам –

Обіймає сум душу потиху.

Тож порада дочкам і синам:

Не давайте ви трапитись лиху…

Бережіть завжди рідне життя,

Помагайте матусі в усьому.

Не змовкає хай серця биття

На шляху непростому земному!

08.05.2015

© Микола Микосовський

Зображення: https://delightcircle.wordpress.com

Погляд у дитячий світ

Погляд у дитячий світ

Дарує щастя присмак...

Міцних життєвих довгих віт

Ми бачим щирі письма.


Дитина людству істину несе,

Від неї віє радістю та миром.

І розквітає так довкола все,

Наповнюючись змістом, світлом, дивом.


Маля - це також особистість,

Що прагне скрізь тепла.

Вертається до світу пишність...

Маленькі не бажають зла!


Майбутнє наше є й у дітях,

Воно ясне як сонця день.

Пропав би світ без цього квіття.

Тут не потрібно довгих вчень.


На жаль, не завше це дорослі

По-справжньому все бачать -

І зрячі можуть йти наосліп...

Чи це любові недостача?


Хай бережуть ангели їх,

Сердечка їхні від облуд.

Щоб виросли, скінчили біг...

Аби близьким був небу люд!


© Микола Микосовський

Маля і вовк

Ця дивовижна подія трапилась колись у Сколівському р-ні (Львівщина) в одній добре мені знайомій родині. Про неї, отже, й почув від очевидців.


Батьки подались в поле у Карпатах,
Малого сина теж взяли з собою.
Коли вмить літо в золотистих шатах
Зависло скрізь над кожною горою…

Якраз була пора для сінокосів.
Йшли люди часто з косами й граблями,
Узувшись добре – не ходили босі:
Траплялись часом змії під ногами.

Лишили тато з мамою край поля
Свою дитину в немалій корзині.
Здавалося, її щаслива доля
Співала вдалині на полонині.

Малий потиху бавився шишками,
Котрі порозкидали там смереки.
Неслось лісів відлуння зі струмками,
Батьків чувсь впору голос ледь далекий.

Аж ось зненацька з лісу вибіг… вовк.
Мабуть, голодний був – вхопив дитя…
Те зразу в плач… Тривоги дзвін не змовк.
Батьки помчали рятувать життя.

З пащеки майже витягли маля
Старого сіроманця за селом.
Під ними задрижала враз земля,
Піт виступив над змореним чолом.

Втекли роки, і син дорослим став,
Життя непутнє мав – лишав дружину
Завжди у чарку радо заглядав;
В проблемах жив він майже кожну днину.

В неспокої не раз казали мати,
Щоб краще… з’їв тоді той вовк на полі.
Не мріяла такого дочекати:
Що в’янув з кожним днем як алкоголік...

03.05.12

© Микола Микосовський