Вірш про красу Карпат

Карпати – це гори старезні,

П’янкий аромат різних трав.

Лежать каменюки кремезні,

Чарує зір ясність заграв.

Карпати – це скошені трави

І сіно пахуче в стодолі.

А як вабить запах отави…

Краси в тім краю є доволі.

Карпати теж ріки криштальні,

Озера, гучні водоспади.

На всіх ждуть дороги там дальні,

Вночі  ̶  запальні зорепади.

Карпати – смолисті смереки

І вовка виття у лісах,

Також і від змій небезпеки…

Ще руки горян в мозолях.

Карпати – сніжок під ногами,

Що в пору морозну рипить.

В обіймах земля з небесами,

У горах спиняється мить…

15.06.2020

© Микола Микосовський

Село принадне серед гір

Про Кам’янку, що на Сколівщині (Бойківщині)

Сховалось серед гір село,

Де голос предків з вітром чути.

Небес торкається чоло…

Там не були? То варто бути.

У Кам’янці життя вирує.

Жив там Камйонка багатій,*

Бо край, направду, всіх чарує,

Вступає з бурями в двобій.

Смерек верхівки видні всюди,

Вони вклоняються покірно.

Лишають слід Карпат етюди

В душі туристів теж безмірно.

Тож бережім красу гірську,

Природу – щедрий дар Творця.

Шукаймо стежечку вузьку,

Спів річки, шепіт стебельця!

05.06.2020

-----

*Згідно з переказами старожилів, назва мальовничого села в Карпатах може теж походити від прізвища (особи) древнього місцевого багача Камйонки. Це одна з різних версій. Проте перед тим воно ще називалось Рисева Яма. Перша документальна згадка про село 1578 р.

© Микола Микосовський

Україна у вогні

Палає ненька-Україна,

Втомилась від пожеж.

Чи спиниться рука руїнна,

Котра не знає меж?

Собі ми часто вороги.

Для чого нищити природу?

Краса землі вся навкруги

Не принесе упору плоду.

Горить весною сухостій,

Так само ліс, будівлі, цвинтар…

І вітер теж вступа в двобій,

Як димом батьківщина вкрита.

Зростають ракові хвороби.

Що мало смерть безжально ловить?

Уже вогонь забіг в Чорнобиль…

Тварини гинуть, плачуть сови.

Дай, Боже, розуму бездумним,

Щоб гріх спинився паліїв.

Хай крах прийде тривогам шумним,

Здоровий глузд аби лиш вів!

13.04.2020

© Микола Микосовський

Барви осені

Барвиста осінь глянула в вікно

І спогадів ясних лишила низку.

Вдягнувшись в золотисте полотно,

У лісі віднайшла собі колиску.

У спокої пливуть осінні дні

І душу огортають теж теплом.

Заснуло листя на старому пні,

Який і вітер зачепив крилом.

Із осінню переплелась печаль…

Холодний дощ омив природи лик.

Летить життя у загадкову даль,

Долаючи тривог ядучих крик.

30.09.2018

© Микола Микосовський

Казкові краєвиди зими

Усміхнулася зима,

Бо тепла уже нема,

В білих шатах все тепер…

Ліс із подиву завмер.

Землю холод огорнув,

Наче пробудивсь зі сну.

Доторкнувсь мороз лиця,

Не минувши комірця.

Взимку білий колір – цар.

Сиплеться сніжок із хмар

І будує так красу…

Повно світлих мрій несу.

Краєвиди хай зимові

Подарують дні чудові

Аж до свіжої весни:

Є казковими вони!

28.11.2016

© Микола Микосовський

Море папороті

По морі папороті йти

Люблю я у Карпатах:

Довкіл прекрасного мости,

Душа стає крилата.

Молитва, роздуми ‒ це все

В життя вливає спокій.

Господь, як треба, піднесе,

Коли рови глибокі.

Зелена папороть густа,

Направду, наче море.

Ховається в ній самота

І також біль із горем.

08.08.2016

© Микола Микосовський

О смереки, квіти польові

О смереки, квіти польові,

Ви несете спокій голові.

З вами часом краще, ніж з людьми:

Губиш бо себе серед юрми…

У лісі, в полі – скрізь в такій красі

Стають там звуки рідними усі.

Втікать від них  – це не любить душі…

Без цього важко теж писать вірші!

02.12.12

© Микола Микосовський

Коло гірської ріки

Стою коло гірської я ріки,

Милуючись її нестримним бігом.

Гірські потоки, ці мандрівники,

Теж завше виживають і під снігом.

Біжить ріка, втікають з нею дні.

Довкола гори – мури оборонні;

Мовчить каміння, спить собі на дні…

Вода холодна все трима в полоні.

Карпатська зелень освіжа місцину.

Нові ідеї знову в голові.

Ловлю землі барвисту скатертину:

В красі бо оживаю лісовій.

20.10.12

© Микола Микосовський

Сонця промінь золотий...

Сонця промінь золотий
В лісі заблукав.
Мов торкнулась висоти
Враз моя рука.

Світлом вмилася долоня
В царстві гір Карпат.
Також молодеча скроня
Під пісні пташат.

Серед лісу оживаю –
Скрізь сліди Творця.
Подих вітру допиваю
Поруч стебельця.

07.07.12

© Микола Микосовський


На фото: околиці с. Кам'янки (2011 р.), Сколівський р-н.

Зима у Крехові

Над Креховом зима зависла,
Мов білосніжне покривало.
Хоча душі це трохи кисло,
Та холодно у ній не стало.

Хобі

Люблю гриби збирати восени,
Як інших ще колишуть тихі сни…
І з ранком по лісах іти у парі.
Коли лягає листя на лани,
Аби зігріти землю прохолодну,
Що завмира поволі до весни
І стулює поволі очі карі…
Та будуть потім вабити вони!


© Микола Микосовський

Краплинки світлості

Гірські вершини

Полонять зір.

Бачу Творця...


* * *

Земельку місяць вже покинув.

Поринув весь у сон совиний.

Заглянув ранок у вікно.


* * *

Людині, яка з Богом,

Вклоняється життя, -

Вона не за порогом...


* * *

Із баговиння безнадій

Христос підняти нас зумів.

У суєті бурхливих дій

Навчив любити... ворогів.


* * *

Тяжка особи є провина,

Що дбала в світі цім про вина

І в сповіді душі не мила,

Для неба є вона немила...

© Микола Микосовський

Сліди зимової пори (зимові вірші)

ВИТІВКИ ЗИМИ

Зима вдягнулася у шати,

Які весна лиш може зняти.

Розтала осені печаль…

Весь антураж як та емаль.

***

Додолу котяться сніжинки

І завмирають білим сном.

Рухливі, благосні хмаринки

Дарують радість за вікном.

***

Коли зима забере постіль?

Собою прикрасила простір,

Морозом обійняла ріки…

Здається, що прийшла навіки.

ЗИМОВИЙ ТРІОЛЕТ

Зими, що звисла наді мною,

Люблю я вроду осяйну!

Назустріч руку простягну -

Зимі, що звисла наді мною.

Малеча тішиться порою.

Вовкам голодним не до сну…

Зими, що звисла наді мною,

Люблю я вроду осяйну!

***

Недослідима світла мить,

Коли із неба сніг біжить

Й мороз лоскоче бородою…

Хвилини щастя та спокою!

© Микола Микосовський

Проводи літа

(диптих)

Збідніла матінка природа…
Куди поділась її врода?
Птахи німіють, гаснуть квіти…
Заколисала осінь літо.

***
Подалось в мандри журавлині,
Лиш теплий спогад залишивсь…
Дороги літа невловимі.
З ним разом линемо увись!

© Микола Микосовський

Містерія весни

1.П’янкою свіжістю війнуло,
Пробіглось сонечко над лугом.
Дощу частіше чути оди –
Зима відходить…

2. Усе бубнявіло весною!
Раділо птаство, бо зимою
Воно було на чужині
І там чекало на ці дні.

3. Святковий настрій нам принесла…
Дісталися натхнення весла;
Розвіялась снігів облога…
Весна від Бога!

© Микола Микосовський

Спогад з Карпат

Думки понесли у Карпати 

- В зелені Сколівські Бескиди.

 Немовби хочуть пригадати 

 Для ока милі краєвиди. 

 На плечі гір сідають хмари... 

 Картину добре пам'ятаю. 

 Провадять пастухів отари, 

 Туриста манить врода краю. 

 Пахкі купаються смереки 

 В красі нев'янучій своїй. 

 Колись близькі тепер далекі... 

 Принишкли у тумані мрій! 

 P.S. Fumus patriae dulcis est. - Дим батьківщини є солодкий (лат.). 

 © Микола Микосовський

У монастирському саді

У монастирському саді
Брати молилися...
Радів,
Співав пісні безхатько вітер,
А попросили вітра квіти...
Росу промінчик сонця випив.
Покірні, ніби діти, липи
Схиляли голови в поклоні,
Цілуючи чернечі скроні...

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.ehow.com