Біля вогню у горах

Як доглядали ми корів малими,
Не раз вогонь палили в лісі-полі:
Він рятував у дощ – були сухими;
Носили дрова, грілися доволі.

Пекли картоплю, яблука… завзято
І запах трав густих теж полонив.
Тож це було немов маленьке свято
У царстві гір, де вітер часто вив.

Розмови, ігри – все тепер позаду...
Вже й згарища від вогнищ заросли,
Та літ дитячих щиру серенаду
Роки в майбутнє радо донесли.

13.09.12

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.examiner.com

Сила мрій

Танцювати серед зір
Є можливо… лиш повір
В силу мрій життя земного,
Як завжди мандруєш з Богом.

Варто шляхом йти своїм –
Завіта добро у дім
І його освітить сонцем…
Буде Вишній Оборонцем.

Мрія нахиля веселку,
Часто також предалеку,
Що здається невловима
Понад спраглими очима.

Тож у мріях люд сильніший.
Зір душі стає ясніший,
А довкілля навіть кращим…
Це і є багатством нашим!

12.09.12

© Микола Микосовський

Душа у царстві квітів

У царстві квітів хоче жить душа,
Де скрізь панує райська прохолода
І де дружити з небом – насолода:
Усе там світло Бога прикраша.

В такій красі лиш багатіє кожен.
Молитва до Всевишнього зліта,
Не гаснуть несподівано літа…
Це на довічну втіху дуже схоже.

А бачити красу щодня – важливо,
Бо буднів сірість нас бере в полон;
Теж губиться життя мажорний тон
І з ним не раз втіка вчорашнє диво…

10.09.12

© Микола Микосовський

Холод наклепництва

Брехня для них, немов щоденна їжа −
Наклепників вона єднає всюди.
Не все вона є, зрозуміло, свіжа…
Нещасні люди, повні зла й облуди.

Велів Господь не свідчить неправдиво,
Дав заповідь для кожного святу.
Коли хтось зводить наклепи гнівливо,
То служить більше бісу, не Христу.

Правдиві християни є за правду
І люблять ближніх радо й без утоми.
Наклепництво холодне й сіє зраду
Всевишній знищить вигадок фантоми!

09.09.12

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.libel.com

Я вірю й не вірю...

Я вірю в Божу перемогу
І в те, що сила лиш в Добрі.
Що в нетрях теж знайти дорогу
Все можу – Світло ж угорі.

Не вірю у минущість Правди,
Бо блиск її не гасне вмить.
Іду, долаю барикади
І вогник віри ще горить…

06.09.12

© Микола Микосовський

Сиве місто Лева

Найбільш люблю я сиве місто Лева –
Покритий давниною княжий Львів,
Де площа Ринок, наче королева,
Торкається людських барвистих снів.

Видніє з далини Високий Замок,
Який немовби небо обійма.
Сьогодні це історії уламок…
Душа у Львові прапор підійма.

До львівських вулиць мчать вітри зі світу,
Несуть з собою радість і журбу.
Вся слава міста сходить на орбіту,
Де всіх нащадків видно теж судьбу.

Нехай же місто Лева лиш зроста,
Щоби відкрилось світле майбуття.
Хай мешканці його живуть до ста
Чи навіть більше… Львів є для життя.

05.09.12

© Микола Микосовський

Фото: http://vitebsk4.me

Коли радість шукає за сумом

Коли радість шукає за сумом,
Щоб його пригорнути хоч раз,
Закінчитися може це й штурмом
І фонтаном ядучих образ.

Повсякденність приносить незнане:
Хвилі радісні, миті сумні;
На душі появляються рани,
До тривог часто в гості йдуть дні.

Хай же радості пісня луна
І від неї ясніє довкілля.
В смутку часто натхнення нема,
Та життя – це не вічне весілля…

03.09.12

© Микола Микосовський