Брак солідарності

Лихі люди нападають,

Добрі забувають.

Ось така життя реальність…

Де ж та солідарність?!

24.09.12

© Микола Микосовський

Правда та брехня...

Правда є немов криниця

Чистої води.

Правди промені – росиця

Й до небес сліди.

А брехня – гниле болото,

Шкода для життя,

Небезпечна для польоту…

Тобто це сміття!

23.09.12

© Микола Микосовський

Про секту Догнала

Секта Догнала –

Секта лукавого.

Нічого в ній доброго,

Нічого ласкавого.

Одні анатеми

І наклепів тьма…

А де ж Божа правда?

Насправді нема.

У сивій лиш Церкві

Знаходим спасіння.

Хоч сект пребагато,

Основа їх – тління.

22.09.12

© Микола Микосовський

Ти в чужім житті

Як входиш у чуже життя,
Поводься ти по-людськи там,
Тому що не живеш вже сам…
Стерпи не раз, скидай взуття.

 Одна з потреб – це зустріч з іншим.
 Мир і любов є невичерпні,
 Без них нещасні люди смертні
І світ стає щораз темнішим!

 21.09.12

 © Микола Микосовський

Втеча світу від Господа

Від Господа втікає грішний світ,
Хоча бажа добробуту тривкого…
Хіба предвічне Боже Слово – міт?
Немає щастя в нищенні святого.

У світі бачим зла стрімку ріку,
Розпусти сплеск і гріх на п’єдесталі;
Збудовані оселі на піску…
Не в Церкві всі – духовному шпиталі.

Земне рятує сяйво від небес,
Що проганяє темряву із пекла.
Тому нехай несе життя експрес
Туди, звідкіль втекла печаль запекла!

18.09.12

© Микола Микосовський

Вітер ілюзій

Для чого жить ілюзіями все,
Якщо їх вітер в небуття несе?
Реальність же надійна більш завжди –
Повсюди майорять її сліди.

Її ковтати можем безупинно,
Бо дійсність жде на кожного гостинно.
Знаходимо у ній не раз правдиве
І відтинаєм те, що неможливе.

Така вже очевидність є у світі,
Що другорядне затяга у сіті,
А головне чомусь не всім підходить…
Чи нас в житті проміння правди водить?

Не варто будувать з повітря замок:
Відсутній там життя чудовий ранок…
В ілюзіях затихла марнота
І днів швидких убога пустота!

14.09.12

© Микола Микосовський

Біля вогню у горах

Як доглядали ми корів малими,
Не раз вогонь палили в лісі-полі:
Він рятував у дощ – були сухими;
Носили дрова, грілися доволі.

Пекли картоплю, яблука… завзято
І запах трав густих теж полонив.
Тож це було немов маленьке свято
У царстві гір, де вітер часто вив.

Розмови, ігри – все тепер позаду...
Вже й згарища від вогнищ заросли,
Та літ дитячих щиру серенаду
Роки в майбутнє радо донесли.

13.09.12

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.examiner.com