Вірш про красу Карпат

Карпати – це гори старезні,

П’янкий аромат різних трав.

Лежать каменюки кремезні,

Чарує зір ясність заграв.

Карпати – це скошені трави

І сіно пахуче в стодолі.

А як вабить запах отави…

Краси в тім краю є доволі.

Карпати теж ріки криштальні,

Озера, гучні водоспади.

На всіх ждуть дороги там дальні,

Вночі  ̶  запальні зорепади.

Карпати – смолисті смереки

І вовка виття у лісах,

Також і від змій небезпеки…

Ще руки горян в мозолях.

Карпати – сніжок під ногами,

Що в пору морозну рипить.

В обіймах земля з небесами,

У горах спиняється мить…

15.06.2020

© Микола Микосовський

Село принадне серед гір

Про Кам’янку, що на Сколівщині (Бойківщині)

Сховалось серед гір село,

Де голос предків з вітром чути.

Небес торкається чоло…

Там не були? То варто бути.

У Кам’янці життя вирує.

Жив там Камйонка багатій,*

Бо край, направду, всіх чарує,

Вступає з бурями в двобій.

Смерек верхівки видні всюди,

Вони вклоняються покірно.

Лишають слід Карпат етюди

В душі туристів теж безмірно.

Тож бережім красу гірську,

Природу – щедрий дар Творця.

Шукаймо стежечку вузьку,

Спів річки, шепіт стебельця!

05.06.2020

-----

*Згідно з переказами старожилів, назва мальовничого села в Карпатах може теж походити від прізвища (особи) древнього місцевого багача Камйонки. Це одна з різних версій. Проте перед тим воно ще називалось Рисева Яма. Перша документальна згадка про село 1578 р.

© Микола Микосовський

Про окультну ментальність

Гаррі Поттер в голові,

Гороскоп, фен-шуй і йога…

Поселивсь у хаті Вій,*

В серці місце є для Бога?

А диявол – це не казка:

В злі активний він завжди.

Нас рятує Божа ласка –

Станьмо в Господа сліди.

Християнство – світла путь,

Гріх магізму їй чужий.

В небі нас без цього ждуть,

Тож минаймо шлях слизький!

01.05.2020

----------

* Вій – персонаж української демонології, що володіє довгими й густими віями (повіками), через які нічого не бачить. Коли нечиста сила піднімає вії, його погляд вбивчий і руйнівний. Найповніше описаний та популяризований Миколою Гоголем в однойменній повісті (Вікіпедія).

© Микола Микосовський

Україна у вогні

Палає ненька-Україна,

Втомилась від пожеж.

Чи спиниться рука руїнна,

Котра не знає меж?

Собі ми часто вороги.

Для чого нищити природу?

Краса землі вся навкруги

Не принесе упору плоду.

Горить весною сухостій,

Так само ліс, будівлі, цвинтар…

І вітер теж вступа в двобій,

Як димом батьківщина вкрита.

Зростають ракові хвороби.

Що мало смерть безжально ловить?

Уже вогонь забіг в Чорнобиль…

Тварини гинуть, плачуть сови.

Дай, Боже, розуму бездумним,

Щоб гріх спинився паліїв.

Хай крах прийде тривогам шумним,

Здоровий глузд аби лиш вів!

13.04.2020

© Микола Микосовський

Ода цілеспрямованій молоді

Яка чудова молодь нині,

Що вибирає лиш добро,

Не в’яне в згубній блуканині,

Цінує істини перо.

Як сильні молоді в чеснотах,

То їхній приклад потяга.

Щасливі душі у польотах,

А серцеві чужа нудьга.

Єдна шляхи мета життя,

Без цього молодість темніє.

Дає Бог світле майбуття,

Коли духовність хтось посіє.

Не личать всім шкідливі звички:

Свобода справжня до лиця.

Гріхи насправді не дрібнички…

Добігти варто до Творця.

Тож хай і хлопці, і дівчата

Зустрінуть святості красу.

Щоб йшли вперед в небесних шатах,

П’ючи божественну росу!

15.11.2019

© Микола Микосовський

Згубність нічних клубів

Сучасній молоді, зокрема християнській…

Наркотики, стриптиз, доступний секс…

Невже у цьому всьому є прогрес?

Що доброго знайти в нічному клубі,

Як душі молодих лежать у згубі?

Князь темряви, диявол, скрізь царює,

Розваги грішні казкою малює.

Без Бога відпочинок – шлях слизький,

Як серцю темний гріх завжди близький.

Не варто прямувати в пекло сміло,

Вручати сатані тут душу й тіло:

Господь для Себе сотворив людей.

В розпусті не знайдем світлих ідей.

Дволико йти у храм, а потім в клуб…

В грісі суспільство не міцне, як дуб.

Коли мораль, духовність на нулю,

То темінь затягає у петлю!

18.02.2019

© Микола Микосовський

Барви осені

Барвиста осінь глянула в вікно

І спогадів ясних лишила низку.

Вдягнувшись в золотисте полотно,

У лісі віднайшла собі колиску.

У спокої пливуть осінні дні

І душу огортають теж теплом.

Заснуло листя на старому пні,

Який і вітер зачепив крилом.

Із осінню переплелась печаль…

Холодний дощ омив природи лик.

Летить життя у загадкову даль,

Долаючи тривог ядучих крик.

30.09.2018

© Микола Микосовський