Cвітлість неба

На небі трон відвічного Царя,
Який небесне військо обступило.
Творіння Бога – ми, земля, моря…
Глядіти на красу довкілля мило.

Проміння сонця омива узвишшя,
Спів ангелів до серця долина.
Теж огортає праведних затишшя,
Життя котрих немовби та весна…

Єрусалим небесний весь у квітах.
Видніє дім могутнього Отця.
Його слова такі, як дотик літа,
Немов обійми ніжні вітерця.

Не чути затяжних ридань вгорі.
Святі дістали втіху неземну.
Тепер вони у щасті і добрі,
Бо на долині не піддались сну…

Принадні небеса – мета остання,
Найвищого блаженства, звісно, стан.
Туди спішать побожних сподівання
І туляться охоче до хреста.

Думками поруч Вишнього живім:
Змивають свіжість тіла час, роки…
Щеза люд, мов росиця на траві…
Ідемо до цілющої ріки?

Потрібно прагнуть спільності у Бозі,
З Ісусом, Духом, Дівою, святими…
Бо так не застрягаєш у знемозі.
Дочасності, звичайно, вигляд мнимий.

Спас відчинив Рай смертю й воскресінням.
Для людства він відкритим знову став.
Аби дістатись, треба лиш стремління
І благодаті Господа Христа!

© Микола Микосовський