Спасенної дай благостині
Мені, видючий Абсолюте!
Волію не упасти нині,
Прив’язаним до Правди бути.
І не тремтіти, як осика
У безупинному бою.
Коли підступить злоба дика,
Щоб душу вжалити мою…
На досконалості гору
Виблуджуюся, прошу сили.
Людину «скинути» стару
Повинен – так святі чинили.
Тобі налита сонцем вдяка,
Слова тепленькі, ніби літо.
Без Світла всохла я гілляка,
Котру зламати може вітер.
Роки мигцем промчаться, знаю,
Опісля ж – справедливий суд…
Добром зросити землю,
Забути кривду, поки тут!
© Микола Микосовський
Немає коментарів:
Дописати коментар