Дві дороги

Простелились перед нами
Тут лиш дві дороги.
Тануть дні завжди снігами…
Вабить світ розлогий.

Перша в Рай провадить вірних,
Де трон Бога-Пана.
До небес спішить безмірних
Божий люд іздавна.

Інша – у пекельну хащу…
Вся вона широка.
Душу біс хапа пропащу:
Вбивці, лежебока…

Забува про вічність часом
Багатій пихатий.
Не стрічається зі Спасом,
Хоч звіт мусить здати…

Серцевідець терпеливий.
Із Писань відомо,
Але досить справедливий;
Іноді б’є громом…

Церква стала на сторожі,
Деколи й волає,
Щоб збагнути діти Божі,
Що спокуса зла є.

Тож кожнісінький, звичайно,
Має стріти Правду.
Це вчинімо одностайно,
Потоптавши зраду!

21.02.2003

© Микола Микосовський