Потяг втомлених надій...

Потяг втомлених надій

Мчить життєвим полем.

Провідник Господь в нім −мій…

Зрозумій це, доле.

Що наснагу із небес

Посила Всевишній.

На духовний Еверест

Мчать теж мрії пишні.

Вічність потяга зорею

З майбуттям у парі.

Тут чимдуж спішу за нею

В кожнім Божім дарі.

Хай ясніє всяка мить,

Всі щоденні хвилі.

Потяг той постійно мчить…

З Богом справи милі!

13.02.13

© Микола Микосовський

З Вишнім чудеса можливі...

Можна сонечко схилити

До душі своєї

І зірки теж запалити,

Вклавши світлість в неї.

З Вишнім чудеса можливі, –

Як міцніє віра.

Люди чуються щасливі,

Не чека їх прірва…

06.02.13

© Микола Микосовський

Спокуса

Сама з гріхами дружить всюди.

Проблемна, повна зла й облуди.

Очистимось від неї – буде

Край рідний кращий… Різні юди

У час спокус гріхів споруди

Собі штовхнуть на кволі груди,

А правди житимуть етюди!

04.02.13

© Микола Микосовський

Надію день новий несе...

Надію день новий несе,

Майбутність огорта.

Не втримати в руках усе…

Куди несуть літа?

Якщо в небесну височінь,

Тоді живем як слід,

Не схожа теж душа на тінь –

Лишає світлий слід.

Коли ж у темряві гріха,

Минає час під сонцем:

Людина робиться лиха…

Хто є їй охоронцем?

02.02.2013

© Микола Микосовський