Слава Ісусу Христу, всім святим! Слава Україні та її героям! З нами вічний Бог! Амінь.

Thursday, May 31, 2012

В Усть-Чорній на лижах


Ще раніше під час навчання в семінарії у Львові-Брюховичах в одну зимову пору, маючи канікули, ми їздили до Срібної Землі (мальовничого с.Усть-Чорна) з метою повозитися на лижах, де нас також гостинно прийняли місцеві сс. Служебниці.


Вдосталь снігу. Стрімкі гори…
Ох, яка краса!
Низько небовид просторий.
Вітерець гаса.

Пестить зір мій Закарпаття –
Втретє стрівся з ним.
Радості пала багаття,
Пахне квіттям дим.

Безустанку біжить Тиса,
Утіка і час.
А мороз, метнувши списа,
Причаївся враз.

Як приїхали затемна
До Служебниць ми,
То чекали… Кожна ревна…
Бачив їх доми.

Згодом ринули в турбазу,
Про котру зна світ.
Взяли лижі й сани зразу,
Щоб пустити в хід.

Відпочили славно з Богом,
Разом зі собою.
Згодом стрілись знову з Львовом,
Спогад йшов луною.

© Микола Микосовський

Фото: http://www.ukrain.travel

Паломнику Олегу...


Спішиш у Крехів, Гошів, Зарваницю*,

Бо хочеш увійти в ясну світлицю.

Земля багата є лиш кораблем...

Міцної віри просиш в Бога-Сина.

Маліє так якась твоя провина

Нудьгуєш вдома за монастирем...

Перед Творцем згинаєш все коліно,

Виконуєш обов'язки сумлінно,

Даруєш іншим радість, доброту.

Дороги хресні, прощі дали моці;

Пливуть щедроти від святої Тройці...

За дар життя ти дякуєш Христу!

-----
* Сам зі с. Гонятичі, що на Львівщині.

© Микола Микосовський

Wednesday, May 30, 2012

Земний пріоритет


Що важливіше у житті:
До себе йти, до Бога, ближніх?
Слова, звичайно, не пусті,
Бо й бачим марність днів колишніх.

Божків на світі цім чимало.
Гріхів в’язниці повні болю,
Котрий лягає покривалом
На хитру та зрадливу долю.

То що ж у центрі існування
Стоїть на вічності дорозі?
Якщо спішим до неба зрання,
Тоді заснемо в перемозі!


30.05.12

© Микола Микосовський

Tuesday, May 29, 2012

Аборт веде безжально до померлих...


Аборт веде безжально до померлих,
Несе «культуру» смерті він у світі.
Народжені руйнують цінні перли,
Що мали б бути ними теж зігріті.

Життя безцінне від свого початку,
Творця співпраця знана із батьками –
Дарує душу хлопчику й дівчатку
Та огортає любо небесами.

Беззахисних вбивать – великий злочин.
Гуманністю не пахне тут і близько.
Видніють тіні зла біля обочин
Земного існування їжачиськом.

Дитячий сміх рятує скрізь довкілля.
Волають абортовані вітрами;
Крокує смерть жахна немов з похмілля…
Малеча мусить стріти очі мами!

29.05.12

© Микола Микосовський

Миру й доброти сіяч

До святого Миколая
Вже не раз в житті взивав я:
Із терпких усіх недуг
Визволя небесний друг.

І рятує від незгоди,
І провадить в даль народи.
Ми б без нього не були
Там, де зорі вище мли.

Милі ласки доброчинця
Мчать до кожного, мов птиця.
З Божим люблячим слугою
Нам не холодно й зимою.

Не скупий він на розради
Та не хоче, щоб хтось зрадив
Вічного свого Творця,
Що згуртовує серця.

Миру й доброти сіяч!
Як прилине – тихне плач
І надія ожива.
Спас і він, як сонця два…

© Микола Микосовський

У Каневі


Піднялись на гору Чернечу ми,
Де постать знаменита спочива,
Яку звалили з ніг панів уми
За правду автентичну, за слова…

Неподалік є урвисько круте.
Сліпуче сонце звисло над Дніпром;
Округ травичка стелиться, росте.
Цвіркун затих раптово під хрестом.

Високий імпозантний монумент…
Вита скрізь дух незламний Кобзаря.
В свідомості стоятиме момент:
Тарас Шевченко, наче та зоря…

Іван Ядловський доглядав місцину,
Гостей привітно старець зустрічав.
Он сторожа хатина поруч тину.
Вже спалена життя його свіча…

Багацько на могилі славній квітів.
Луна поета дзвінко «Заповіт».
Порвав мир ворогів безжальних сіті
І сина України знає світ.

Боявсь він більше Бога, не людей.
Пронизували часто біль, скорбота…
В тутешній завітали ще музей –
Там речі особисті патріота.

Теж відспівали дружньо Панахиду.
Господь молитву чув насамкінець.
Прогнавши страху впертого сновиду,
Шевченка запросили до сердець.

3.10.2002

© Микола Микосовський

На морі в Одесі


Одеса. Вдосталь сонця. Вітерець…*
Бажання є в узмор’я увійти.
Нагадують медузи холодець.
Привиджуються щуки і кити.

Освіжений з солоної води
Вилажу я на берег крутосхилий.
Розверсте море близько двох годин
Поволі забирало мої сили.

Як та жарина, тут пісок гарячий.
Пригодить завше звечора безгомінь.
Порою хмара наяву заплаче…
Почути можна хвиль нестримних стогін.

-----
* Це ще було в далекому дитинстві.

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.youwall.com

Зрадник Юда


Месію вдарив вчинком важкуватим,
Хоч Він для нього був як батько й мати...
Не дочекав небесної гостини,
Бо гнив, як там цибуля, з середини.

© Микола Микосовський

Monday, May 28, 2012

Міжнародна проща Вервиці (Чернівці)


Спогад з ІХ Міжнародної прощі Вервиці, котра відбулася 12-13 жовтня 2002 року у Чернівцях за єдність Христової Церкви.


Вабливий край - зелена Буковина.

Святинь там скроні видно іздаля.

Федьковича - це рідна батьківщина;

Благословенна Господом земля.


Недосипав отець Валерій Сиротюк.

До влади бігав, домовлявся радо.

Черпав тепло душі із Божих рук,

Бо прагне, щоб міцніло Боже стадо.


Дев'ята поспіль Міжнародна проща.

Цікаво зирка місто Чернівці.

Гуде центральна театральна площа.

Тримають люди вервицю в руці.


Успіння Пресвятої Діви храм -

Стрункий, барвистий красень край дороги.

Ікона чудотворна цінна там...

Настирлива сльота. Дубіють ноги.


Запитує про Крехів дяк мене.

Він у соборі тім лише один...

Нехай тривога душу омине,

Аби кріпив його Господній Син.


Приїхали сюди й василіянки.

Сестра Сузанна - проводирка ниньки.

Їм сісти помага на щастя санки.

Від радості стають немов навшпиньки.


Примчалась наша юнь і з-за кордону:

Із Боснії, Румунії, Литви...

Сплела з сердець для Матінки корону,

Засипавши єднанням зол рови.


Вогонь любові й миру запалав.

Зібрав усіх нас християнський форум.

І тліла грізність начебто дотла.

Час благодатний Вишнім даний впору.


Огрядний Ніканор, Софрон і я

Театр шукали літній потім в ніч.

Таксист верткий охоче посприяв...

Знайшли будівлю. Блиск пристав до віч.


Тут велелюдно. Вдосталь молодих.

Родиною ведуча назива...

Отець Валерій, згаданий, устиг

Назавше дати теплі всім слова.


Назарія Яремчука дочка

Співала знану пісню тата «Свічка».

Шевченка парком йшла луна дзвінка...

Мигцем зігріла глядачів Марічка.


І оплесків гучних довженну низку

Підніс студений вітер до висот.

Під Йосифом Сліпим й Шептицьким риску

Поставив ними люблений народ.


Побачив мене вранці чоловік.

Діливсь, що мав він духа віщуна...

Вже ніби повернувсь у неба бік...

І вдача наче світла, не сумна.


Літургія Божественна трива.

Її очолив Кир Павло Василик.

Навча поважно - старша голова.

Вділи Владиці, Боже, щедро сили.


А заходів таких ініціатор -

Побожний німець, старець сивочолий*.

Добра зробив у Церкві він багато,

Подібний в тому до святця Миколи.


Зима ледь не прогнала осінь кволу...

Бентежить трохи гул автомобілів.

Спрожогу пада листячко додолу;

Не хочеться ще снігу, заметілі.


Хоч змокнули й померзли, не жалієм,

Бо швидше так тіка пекельний змій.

Провадь повсюди нас, дітей, Маріє,

Серед зазмар'я сонечком ясній!

-----
*Йозеф-Марія де Вольф

2002 Р.Б.

© Микола Микосовський

Фото: http://snap.com.ua

Супокійний сон Марії


Взяв на крила Діву сон* -

Ту, що виховала Сина,

Берегла святий закон

Й сяла, як роси краплина...


Від колиски до Голготи

Із Спасителем ішла.

Бог зумів зло побороти,

Мами чув благання-плач...

***

Серце миролюбне мала

Йоакима славна Доня.

Не страхалась смерти жала...

Праця танула в долонях.


Сіяла добро округ.

Гордий супостат тікав.

Світлих днів міцний ланцюг

Господа несла рука.


Мучеників всіх княгиня.

Їм вказала на мету.

Ущедряла благостиня:

Душу мала бо святу!

------
* Мається на увазі Успіння Пресвятої Богородиці.

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.fisheaters.com

Різдвяне поетичне слівце


СЯЙВО РІЗДВЯНОЇ ЗОРІ

Прихід Христа осяяний зорею,
На блиск її Вкраїна, світ ідуть.
Серця стають родючою ріллею
Для слів Месії, адже в них є суть...

Вертепу тиша в єдності зі світлом,
Там чути спів небесних ангелят.
Несеться він угору вкупі з вітром;
Полонить і підносить свято свят.

Ісус-Дитя в долоні взяв життя
Твоє, моє - улюбленців Своїх.
Збудила вмить сердечне каяття
Його покора, погасивши гріх.

До Спаса повернімося лицем,
Щоб з поглядом зустрітися Царя.
Радіймо завше тим могутнім днем...
Нехай веде до Господа зоря!


СВЯТКОВЕ ВІНШУВАННЯ

Віншую Вас, Христові любі друзі,
Із празником великим християн.
Хай слава Божа лине по окрузі,
Щоб світ увесь почув: Ісус - наш Пан.

Аби Господь ніс долю на руках
У дні спекотні до життя води.
А щастя смолоскипом в небесах
Світило ясно в ніч тривог завжди.

Нехай же Спас багатством цінним стане -
Він бідними не зробить нас повік...
Ісус Христос - бальзам на людські рани,
Та Світло, що торкається повік.

Щоб ясність вифлеємської зорі
Надійно серце огортала тут.
І переможцем у життєвій грі
Хай вийде Божий люд - з гріховних пут.

Тому візьмімо разом нашу зброю:
Любов, надію й віру, більш нічого...
Щоб дух, що в тілі, вслід за колядою
Помчав, відтак зустрівся хутко з Богом.

Ісус зійшов всіх вільними зробить,
Бо ж Він дарує справжню нам свободу.
Де Син Отця, там світла кожна мить...
До Нього шлім щиросердечну оду.

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.learningwonders.com

Дорогою розколу й напівправди

Схизматикам (догналівцям)

Дорогою розколу й напівправди
«Пророки» ніби з вірою ідуть…
Іздалеку бажання видно влади
І слів, кабалістичну дещо, муть.

Христос живий в Підгірцях має дім?
Чи там на троні Істина завжди?
Мабуть, що ні, бо в полум'ї густім:
Зневаг, неправд… є ворога сліди.

Очищення потрібне людським душам
Господній Церкві та цілому світу.
Де догналізм, там виникає суша –
Тривоги, чвари… гріх узяв трембіту…

В добрі непослух – не від неба зброя
І гордість у наклепницькім вінку…
Покора не живе в таких «покоях»,
Бо звідти будить схизму гомінку.

Хто без гріха, хай перший камінь кине…
Христова мова звернена й до нас.
Летить каміння в тих, хто теж не винен…
Страждає Церква… Хто іде до мас?

25. 06. 2009

© Микола Микосовський




"Лжепророк", картина Юрія Чепурко.

Sunday, May 27, 2012

Опінія про монастирське життя


Для мене монастир – Христа оаза.
Життя у ньому, мов барвиста ваза
Із квітами безсмертних добрих діл.
З’являється там до гріха відраза.

Обитель монастирська – святий шлях
До віри, до Творця на небесах.
Монашество дарує нам надію…
Ідуть ченці по Господа стопах.

© Микола Микосовський

Фото: http://picfor.me

Saturday, May 26, 2012

Добрі вчинки квітами ростуть...









Добрі вчинки квітами ростуть,
Прикрашають лик землі повсюди.
Світлом омивається теж путь,
На котру ступають справжні люди.

В душу заглядають небеса,
Кожного окрилюють, хто добрий.
Смерті злої тупиться коса
І згасає погляд її злобний.

Смерть духовна гірша за фізичну:
Без чеснот ми котимось до прірви,
Губим щастя пісню мелодичну…
Лиш добро кайдани зла розірве!

27.05.12

© Микола Микосовський

Зримий слід блаженного Миколая Чарнецького



З нагоди урочистого перенесення мощей блаженного священномученика Миколая Чарнецького, ЧНІ з Личаківського цвинтаря до храму св. Йосафата у Львові, котре відбулося 4 липня 2002 року.


Личаків тихий сповнений тепліні…
Подія історична в Україні –
Редемпториста славного несуть,
Якого також била людська лють.

Кир Миколай Чарнецький знаний всім
За чудеса рясні на світі цім.
Покірний, терпеливий був, як Йов.
Разючу кривду лагідністю товк.

В’язниця не звалила віри мур.
Змарнів слуга від допитів, тортур…
Кріпив Ісус і Ненька Пресвята.
Поволі згодом лід знемог розтав.

Із ним мандруєм вулицями Львова.
Над містом сяє благодать Христова.
Йдем річкою повз Оперний театр,
Що не скида білястих, пишних шат.

На прах чекала церква Йосафата,
Воліла пригорнути свого брата.
У пам’яті стоятиме Владика,
Бо до висот Господь його покликав!

4.07.2002

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.cssr.lviv.ua

Friday, May 25, 2012

Руйнація неньки-України

"Україна в небезпеці..." (Віктор Федорович Янукович).

Ківалови, табачники, колесніченки…
Із Януковичем подібним на чолі
На рідну Україну зазіхнули…
Зависнувши у проросійській млі.

Торощать злісно нації скарби
Ті, що Вкраїну запрягли зненацька,
Катують її мову на очах…
Здригається могила кожна братська.

Найлегше руйнувать, не будувать…
Очолили негідні батьківщину,
Загнати її хочуть у провалля,
Щоб дух стражденний неньку враз покинув.

Невтішні факти, утиск громадян,
Патріотизм ледь не встряга в кайдани…
А світ гуде, киває головою:
Історії нелюбі всі тирани.

Дай, Боже, сил здолати хитре зло –
Зависло бо дамоклевим мечем.
Політика зійшла на манівці…
Чи йдемо ми під єдності плащем?!

25.05.12

© Микола Микосовський

Символ Любові


Направду, пресолодке Спаса Серце,
Котре Любові символом зовуть.
З водицею живою – це озерце…
Спішать побожні. Часом дальня путь.

Тамують спрагу Бога вірні діти.
Христове Серце мир дарує всім.
Перед Царем схиляються, мов віти
Під вітром… Завше жде небесний дім.

Ісус прийма букети молитов,
Ласкавістю охоче пригорта,
Звільняючи від зол тривких оков…
Його безсмертне слово мчить, як птах.

Неначе сонце світить Серце Пана
І душі зігріва скрізь теплота;
Загоюється притьмом квола рана…
До Правди наближаються уста.

© Микола Микосовський

Thursday, May 24, 2012

Вкраїна чує голос Тараса


Вкраїна чує голос Тараса,
Який для неї жив і теж помер.
Його слова землі, немов роса…
По світі дружать з ними і тепер.

З державою посмертно ділить славу.
Спішать народи в Канів до поета.
«Кобзар» Шевченка має роль уставу,
Видніє теж в національних злетах.

Сини й дочки своєї України,
Як бачим, носять цей устав в серцях,
Бо знають: їх Тарас в піснях зустріне,
В історії стражденній, не казках.

Душа його з душею батьківщини
Неначе поріднилась на очах.
Як той пророк, він світло для людини
Приносив – до багатих, бідолах.

Убога хата, бур’яни, в’язниці…
Додали гарту духу Кобзаря.
Зневірювався, йшовши до криниці
Науки Бога… Блискав, як зоря.

© Микола Микосовський

Благодійник знаний


Опікун нещасних
Миколай святий.
Милосердя вчасне
Йшло до бідноти.

Чесно жив у Мирах
Бладійник знаний.
Доброта накрила
Посивілі рани.

Погас буття вогонь,
Поквапного, хиткого.
Тепло його долонь
Зустрілося із Богом.

Поселилась чеснота
В серці тут безвиннім.
Згубну розкіш потоптав
І щасливий нині.

© Микола Микосовський

Зображення: http://catholicharboroffaithandmorals.com

Tuesday, May 22, 2012

Стовпи високі Церкви


Любимо Петра й Павла* -

Віра обидвох вела.

Про апостолів святих

Голос серця не затих.


Ревності тік ніжний звук.

Люд чекав пиття наук...

По долині зло косили,

А Господь давав їм сили.


Зимні душі гріли ділом.

Беззаконня гасло, тліло;

Правда мчала вітерцем.

Лік несло тривке слівце.


Вирували небезпеки,

Та мужі, як ті лелеки,

Мандрували до країн

І будили, наче дзвін.


Мали вічність пред собою...

Все тужили за весною,

Що царює угорі

Під серпанком сяйним мрій!

-----
* Апостоли часів Нового Завіту.

© Микола Микосовський

Зображення: http://painting.artyx.ru

О блаженна Йосафато

















О блаженна Йосафато*,
За небесним милим Братом
Ти тужила завше тут.
Посилав Господь терпіння,
Вів дорогою спасіння…
Відчаю минула кут.

Гріла ніжною любов’ю.
Благодать текла рікою
І серця купались в ній.
Знають добре християни,
Що теж лікувала рани
Словом вічним в бурі цій.

Мавши віри крила дужі,
Зупинилась у Прибужжі
Й сіяла добро та мир.
Праця і духовні вправи…
Сміло йшла з Царем без слави
Крізь життя бурхливий вир.

Не забула про Пречисту.
Вчинків золоте намисто
Їй вручила із ухіттям.
Над Згромадженням – зірниця,
Людству вірна провідниця;
Помагаєш Божим дітям.

Жужель, Кристинопіль… знані.
Промайнули дні останні
Й Бог покликав до висот.
Вся земна мандрівка вдала.
Сестрам світлий приклад дала,
А Христу – букет чеснот!

-----
* Преподобна Йосафата (Михайлина) Гордашевська, ССНДМ. Дивіться тут про неї документальний фільм.

7.10.2002

© Микола Микосовський

Наш Архиєрей


Цей вірш було написано ще у 2001 році відразу ж після візиту Вселенського Архиєрея світлої пам'яті Івана Павла II на Україну. Особисто, до слова, був присутній із численними вірними нашої Христової Церкви на святій Літургії з Папою (тепер уже католицьким новим блаженним) на іподромі у м. Львові.

Наш Архиєрей Вкраїну
Словом пригорнув.
Немічне зігнув коліно –
Мав мету одну…

Зустрічало велелюддя
Сторожа землі.
Серце танцювало в грудях,
Ворог душ зімлів.

Президент тоді держави
Гостя привітав.
Скоса зиркав світ лукавий,
Міць його пуста…

Дощ на Сихові закапав,
Та не розігнав…
Заспівав весело Папа.
Йшла округ луна.

Благодаті Бога вилив
Вкрив весь іподром.
Затріщали пекла брили,
Вітер бив крилом.

Дехто випив втоми келих…
Дух сягнув аж хмар.
Проголошено блаженних,
Що дістали скарб…

Відлетів літак до міста
На семи горбах.
Дорогого оптиміста
Взяв залізний птах…

Поєднаймось, любі браття,
Папа, бачим ми,
Миру розпалив багаття
Теж серед зими!

© Микола Микосовський

Monday, May 21, 2012

Талант Ірини Зінковської


Солодкий, неповторний голос
В Зінковської Ірини.
Торка весною все навколо
І аж в узвишшя лине.

Пісенна творчість, медицина
В житті на п’єдесталі.
Видніють успіхів вершина
Та щастя магістралі.

Чарівний усміх на обличчі
Дарує позитив.
Душа ясніє у величчі,
Стремить до перспектив.

Тому нехай талант Ірини
Зроста добром щомиті.
Щоб ночі й загадкові днини
Були зорею вкриті.

Аби Господь кріпив у вірі,
Єднаючи із небом:
Так оживуть тут будні сірі
І мрії з пісні медом!

21.05.12

© Микола Микосовський

Фото: http://www.zinkovska.com

Sunday, May 20, 2012

Геть, лінивство!


Хто не хоче працювати,

Щоб не їв...

Так Павло апостол, брате,

Заповів.


Лежебоків вдосталь зараз -

Бачив їх...

Та гряде Господня кара,

Згасне гріх!

© Микола Микосовський

Фото: http://www.shapeupamerica.com

Єдності місіонер


Єдності місіонер -

Родич Йосафат.

В сяйних небесах тепер

Рукодайний брат.


І апостол вічних правд,

І принадний цвіт.

Гріх достоту загнуздав,

Пригорнувши світ.


Вмер за надмету слугa,

Не лишив овець.

Муж піддався ворогам,

Їх любив святець.


Мрію мав аскет тривку...

Віри міць росла.

Зла підступного укус

Доторкнувсь чола.


Впору розмикав уста,

Церкву боронив...

Вів невтомно до Христа

Крізь ядучі сни!

© Микола Микосовський

Зображення: http://faithofthefatherssaintquote.blogspot.com

Слідами мудреців


Земелька вся пірнула в спокій.

Схилились небеса високі.

Царі назустріч зірці йдуть...

Рушаймо разом з ними в путь.


Зраділа вельми Божа Мати...

Спаситель люд зумів підняти

Із баговиння безнадій -

Програв проклятий ворог бій.


Христа повинні ми знайти...

Його шукаєм я і ти.

Могутній в храмі проживає,

Та чи в серцях Він місце має?


Берімо приклад з мудреців,

Щоб не зійти на манівці.

У цій бурхливій суєті

Хай буде вічність на меті!

© Микола Микосовський

Зображення: http://eyedealpostcards.com

Радуйся, Йосифе милий


Радуйся, Йосифе милий,

Праведний мужу Марії.

Люди тебе полюбили -

Ти обійняв вірних мрії.


Батечку Спаса святого,

Долю щасливу вручи.

Хай світ крокує із Богом...

Жити по-людськи навчи!


Пестив Господнього Сина,

Тяжко на хліб заробляв.

Чистим був теж, мов сльозина,

Бачив спокусу здаля.


Потай в Єгипет тікав,

Взявши Христа і дружину.

Ірода злого рука

Взяти не встигла дитину.


Тож стережи християн,

Ласк уділи, помагай.

Щоб запросив Вишній Пан

Потім одразу у Рай!

© Микола Микосовський

Зображення: http://thecatholicfaithful.blogspot.com

У Києво-Печерській Лаврі


Столиця наша - серце Батьківщини.
Як часто линуть мрії щохвилини...
Там Києво-Печерська лавра славна,
Чернечий дух витає там іздавна.

Стабільні ціни на хрещення, шлюб...
Молитву щиру Богу стиха шлю,
Милуюся красою бань ясних.
Примітні вчинки і життя святих.

В печерах ближчих й дальших мощі їх.
Ущухла кривда тогочасних віх,
Котра роздерти вщерть жадала віру...
Затворників узрів я лиш допіру.

Відомий Нестор Літописець спить.
Багацько домовин... Спокійна мить.
Біжать потоком вірні звідусюди;
Падуть покірно голови на груди.

Паломників благочестивих спів
Мигцем на крила вітрюгана сів.
Нагнулись небеса розверсті радо,
Зависнувши над храмом пишним, садом...

І чути скрізь російську мову ще!
Клубком до горла підступив враз щем...
Дощем помилось квіття надокола;
Йде осінь нага крадькома, споквола.

Патріархат Московський в Україні...
Ченці у рясах в день, немовби тіні.
Волосся довге, борода густа.
Дебелі, мов дуби, бійці Христа.

Подвижники Антоній, Теодосій...
Провадять їх по цій долині й досі.
Для кожного Спаситель - це ворота?
Мабуть, з його рідні і ця спільнота...

© Микола Микосовський

Блискіт видних зірниць


Римовані молитви до василіянських блаженних:
Павла Гойдича, Йосафата Коциловського, Северіяна Бараника, Віталія Байрака та Йоакима Сенківського (ЧСВВ).


1.Слуго Христа, блаженний милий Павле,
Пізнав ти надмету в земнім житті.
Воно було, направду, вельми вдале.
Біль краяв ніжне серце в сум’ятті.

Ізмалечку спішив все до церковці,
Бо воля Сотворителя вела.
Розрадити умів завжди бездольців,
Нікому не бажавши, звісно, зла.

Численним ближнім дарував любов…
І прагнув, аби скрізь цвів лиш добробут.
Назустріч досконалості ішов;
Теж часто спотикавсь об ницу злобу.

Звичайно, ні тортури, ні арешти
Розбити віри мур не спромоглись,
Хоч мали намір знищити до решти…
Тебе манила, святче, сяйна вись.

Сил додавав могутній Бог (Ягве)
Та й щиру душу хоронив від мли.
Люд Божий добрим пастирем зове,
Діла котрого гідні похвали!


2.Знаний мужу Йосафате,
Церкви вірний сину.
Християн свідомих, брате, -
Їх ти не покинув.

Серце шанував Христове…
Правду хутко стрінув.
Ждало щастя світанкове
Неньку Україну.

Не хитавсь в палкім служінні.
Взяли пекла слуги…
Нипали безбожні тіні.
Зблід був од наруги.

Пригортав сиріт, убогих.
Тих, що заблукали.
Вмить щезали всі тривоги…
Бачив Царства зали.


3.Северіяне, ти як та зоря,
На небосхилі, що завис над нами.
Діставши віру від Христа-Царя,
Тулився до Його й своєї Мами.

Знайомі Крехів, Жовква та Дрогобич…
Добро чинив без стриму повсякчас.
Були ж бо дорогі людські особи;
Надії вогник в серці не загас.

Покорою і любістю єднав
Ту молодь, те майбутнє батьківщини.
Бо відав, що родина ми – одна,
Котра для Бога рідна щохвилини.

Зіниці витирав Галичині,
Якої сльози падали в долину.
Її жадав терор звалити з ніг,
Безстидно нападавши на безвинну…

Зустрівсь із злою смертю сам на сам.
В обіймах неба, натерпівшись, вмер.
І цінний приклад залишив синам…
У пам’яті ти нації тепер.


4. О Віталію, ми знаєм,
Що тужив ти теж за Раєм,
Де гріха нема повік.
Що здружився з чеснотою
І стежиною вузькою
Мандрував не день, не рік…

Ставши сміло при престолі,
Слухав Господа лиш волі
Й Панові віддав себе.
Відвернувшись від облуди,
Сіяв вічне слово всюди…
Пильнувала мста тебе.

Ревний воїне Христовий,
Вже лежать страждань окови…
У захмар’ї нині ти.
Пам’ятатиме Поділля,
Краю рідного опілля…
Хрест навчи землян нести.


5. Заступнику надійний Йоакиме,
Не звабило тебе то благо мниме…
Василія Великого слід вгледів;
Провадила невтомно чиста Леді.

Пахучий цвіте з райського городу,
Душі безчестя не сплямило вроду…
Снагою частував тут Володар,
Як підкрадалась потай ворожда.

Живу водицю завше радо пив.
Б’є світло й від твоєї скрізь стопи…
Ніс втіху вчас до старших і малих,
Хоч голос більшовизму не затих.

Товаришем став знаменитий Чин,
Що допоміг піднятись із низин…
Кріпило на шляху земнім Розп’яття;
Знайшов серед тривог стійке завзяття.

Далебі, проповідницький мав хист.
На діл упав, немов осінній лист…
Чув, що минуще світу цього тло.
Слівце Христа на серця дно лягло.

Для Спаса мила безупинна жертва.
І мучеництва пригорнула Церква…
Останніх днин кінець похвальний, гожий.
Його накрив одразу погляд Божий.

© Микола Микосовський

Несподіваний... СНІД?!


Розповідала якось родичка моя,

Що вчилася раніш у древнім Львові.

Довідався про це раптово я...

Аж стало лячно - речі не казкові.


У місті Лева дівчина-студентка

Пішла раз на місцеву дискотеку.

Здавалося, життя - маріонетка...

Любила часом цю студентську «Мекку».


З подружками пішла: як-бо самій.

Під музику губилися думки...

В полон узяв музичний буревій;

Душі торкались молоді роки.


Аж ось, коли вже трохи вгамувалась,

Почула - щось у руку увійшло...

І ранка залишилась, мов від жала

Осиного... Не спало кляте зло!


У темноті шприцом її вкололи,

Поклали ще й записку до плаща...

Ставало тіло поступово кволим.

Дісталось їй такенне від міщан.


А на папері: «Наша ти тепер,

Це - СНІД...». Дівча поблідло враз від того.

І дух бадьорий притьмом там завмер;

Направду, люд не все іде із Богом.


Отак хвороба ницо підступила?!

Невже бандитське діло взяло верх?

Нещасній наче відрубали крила.

Зловіщий день тривогу не затер...


© Микола Микосовський

Зображення: http://russify.ru

Лаврівський монастир у краю бойків


У Лаврові - історії сліди:
Глибокої, печальної, святої...
Любові люду скрізь зросли плоди -
До Бога, до обителі тамтої.

І княжа слава купіллю їй стала.
Дух князя Лева пестить тут віки.
Наявна в цій місцині неба зала,
Торкається життєвої ріки.

Отож, нехай росте в очах Творця
Цей монастир завжди у тіні-сяйві.
Щоб схожим був також на прапорця,
Бо знаєм, що літа його не зайві...

© Микола Микосовський

Фото: http://uk.wikipedia.org

Saturday, May 19, 2012

Голос серця (про спільну молитву)


Церковні спільні молитви – потрібні,
Лишень хай будуть щирі поміж нас.
Ба, навіть християни кари гідні,
Які забули, що їх бачить Спас…

***
Чи може дзвоном задзвонити скло
І ладаном запахнути ялина?
Всі знають: кожен грішник вибрав зло,
А праведник – Всевишнього дитина.

***
Швидка молитва – це пуста розмова…
Теж дехто, як співає, то кричить.
А як спіймати суть святого слова?
Аж хочеться сказати часом: «Цить!»

***
В бік неба радо розум нахилім,
Віддавши серце Богу без вагання.
Заблуканих чимало на землі…
Ясніймо у добрі, мов зірка рання.

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.catholicnewsagency.com

За Тобою, Боже, йду...


За Тобою, Боже, йду
У тривожнім часі.
Спотикаюсь об біду,
Поможи невдасі.

Господи, почуй мене
І зігрій любов'ю.
Хай тривога вмить засне,
Бо торка зимою.

Завше будь Поводирем,
Батечку наш милий.
Щоб втішались кожним днем,
Дай для праці сили.

Ти в серцях обмитих є
Жалем досконалим.
Люд живу водицю п'є:
Манять неба зали.

© Микола Микосовський

Книга совісті


Книгу совісті своєї
Розгортаю перед сном.
Наодинці разом з Богом,
Хоч не завше все ладком.

Моці, чесноти бракує
Мужнього аскета.
Бачу: у грісі є тління,
Добре це прикмета.

Терпеливості потрібно,
Вдячності, покори…
Смолоскипу, щоб минути
Темні коридори.

Від ваги гріха паду,
Мушу зразу встати.
Зло мандрує, мов примара
І лаштує грати.

Подолати часом важко
Підступи осині.
Бог – єдиний мій Керманич
На журби долині.

© Микола Микосовський

Моє покликання


З барвистим попрощався я дитинством.
На смак було солодке, мов кутя;
Привітним сонцем гріло материнство...
Вручив Христові молоде життя.

За втіхами крихкими не пішов,
Хоч вабило обличчя цього світу.
Втопитись прагну в сяйві молитов:
Обініж став на стежку добру, світлу.

Лишилось тільки спогадів намисто...
Тепер вже знаю, що Любов дає.
Безхмарні дні завмерли кволим листям...
Ясній, святе покликання моє!

© Микола Микосовський

Краси довкола є немало

Краси довкола є немало:
Поля, ліси, моря… все стало
Для нас багатством цінним тут…
Несем утіх з собою жмут.

Краса часами непомітна…
Можливо, не завжди привітна
Будити варто і таку,
Щоб розрослась в добра ріку.

Душі та тіла красота…
Не тягнуть в нікуди літа,
Несуть вони у кращий світ,
Де Правди бачимо зеніт.

Душі окраса – чистота…
У тілі часом є не та,
Якою мала б йти зі світу –
Туди, де не загубить цвіту.

В добрі, не злі, красивий люд…
Вогнем згасає кожен блуд.
Який лежить на перешкоді…
Живім у царському городі!

© Микола Микосовський

Багатство таїнства подружжя


Творець подружжя – всемогутній Бог!
Закладене покликання до нього
Віддавна у природі обидвох…
Всевишній слуг хоронить од лихого.

Подружнього союзу велич знана:
Любов взаємна – вгодна небесам.
Радіє вельми Непорочна Панна,
Коли родини чисті, мов роса.

В очах Ісуса милі молодята.
Він ласкою своєю огорта;
Осолодити може в будні й свята…
З Ним надаремне не збіжать літа.

На нерозривну єдність двох життів
Указує, як знаєм, сам Господь,
Що втіхи посилає в сум’ятті.
Належать лиш Йому душа і плоть.

Загрожують подружжю тут незгода,
Дух панування, заздрість, гнів, невірність…
Звучать в оселі мусить Богу ода,
Щоби родину не черкнула тлінність!

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.healthspablog.org

Thursday, May 17, 2012

Могутня місія відкуплення (роздум)


Собі і ближньому...

Безвинне серце Вишнього Царя
Суціль прошила відповідь Пилата.
Юрба пищала дико, як звіря...
А свідок вражих дій - німа палата.

Жбурнули кривду теж Каяфа, Анна...
Одежу здерто. Наче осінь нагий.
Корону болю порок сплів для Пана,
Що вкрив себе укрівлею відваги.

Сумирно Він дививсь на дощ погроз...
Окраса Спаса - мовчанка міцна.
Терплячого обпік брехні мороз.
Та влада біса гордого дрібна.

Колючі болі виїдали очі...
Знущались, кпили посіпаки люті;
Зів'янули вуста від оцту-жовчі.
Отця в ядучій кликав Син осмуті.

Голодна смерть спіймала на Голготі.
Учинки людські задум злий здійснили...
Слова останні слугам Правди злоті:
Марії поручив їх Вчитель милий.

Через вогонь і крижану ріку
Шлях видолати вдалося Йому;
Тривоги чашу скуштував гірку,
Розвіявши довкіл битку пітьму.

Водночас впала з вічних душ кора
Тяжкої первородної провини.
Нам Невичерпний Океан Добра
Подарував тривкого щастя днини.

Хрестом відкрив ворота Свого Царства.
Вже кожен край одягнений у ласку.
Прямує до висот Господня паства,
Несе заслуг набутих радо в'язку.

Жаданою вселенна вмилась кров'ю,
На ноги стали зранені надії,
Щоби піти дорогою вузькою...
Не спопеліла слава мужнього Месії.

Світив весь чистотою мов кришталь.
Потовк каміння зла добром-теплом...
Мучителів любив безпересталь;
Святе життя сльозиною стекло...

Пристала ніч до втомлених повік,
І плоттю плив униз рожевий піт.
Воскресне притьмом Богочоловік,
Пізніше кожен мусить здати звіт...

Під порохом лежить терпке минуле.
Ісус поточність дітям обіцяв,
Котру прокляті сили не замкнули...
І втіху неув'ядного вінця!

© Микола Микосовський

Зробімо місце


Зробімо місце
В серці для Бога.
Без Нього кожна
Душа убога.

Спас у кивотах
Прожива здавна.
Святе Причастя -
Вірним, як манна.

Перед могутнім
Вклонімось впору.
І наче птаство,
Линьмо угору.

Цар славний, знаєм,
Вміє мирити.
З неба любов’ю
Світ весь помитий.

Рай відчинивши,
Син Божий – з нами.
Жде нас у храмах,
Манить слідами.

Хліб цей небесний
Моці дасть радо.
Також не буде
Гріх бити градом!

© Микола Микосовський

Wednesday, May 16, 2012

Зізнання


Припадаю на коліна,
Аби ненька Україна
Очі витерла від сліз,
А життя експрес довіз
До країни вічних втіх,
Щоб з лиця землі зник гріх
Та на компроміс я йшов
Й був покірний, ніби Йов.
І не гнався за комфортом...
Утечи геть, знеохото.
Змалечку звик працювати,
Полюбивши степ, Карпати.
Боже, – Поводир Ти мій
Ніжністю дитя зігрій.
Хай росте скрізь доброта,
Справедливість, чеснота!

© Микола Микосовський

Немилосердна цибуля


1. Вона сильніша від усіх*,
Мов бурі, повені і грози…
Не любить жодних людських втіх,
Лишень терпіння злість і сльози.

2. На ній є кожухів багато
Ти тільки лиш один зніми,
Не допоможуть мама й тато -
Обличчя вкриється слізьми.

3. Сміх миттю від людей відгонить
Прошиє зір, мов куля.
Ніхто їй цього не боронить:
На те вона й цибуля…

-----
* Стародавні мешканці Єгипту поклонялися цибулі як божеству...

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.mamuriel.de

Побажання в час весни


Дивіться завше на Марію
Жінки, дівчата, часто мрію
До неба шліть, до стіп Цариці,
Де сонце й місяць блідолиций...

Хай усміхається життя.
Щоб не тужили до нестям
І берегли букет надій...
Такий дарунок з рим є мій.

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.guardian.co.uk

Серце Спасителя


Христа сяйливе Серце притяга,
Проміння обійма усе сягнисто.
До вірних лине запальна снага,
Які несуть Царю чеснот намисто.

Сердечко Спаса – щастя джерело.
Воно немовби провідна зірниця.
Теж зранює його пекуче зло,
Та через це Господь, наш Пан, не мститься.

Ісус, як знаєм, закликав колись:
“Прийдіть до Мене втомлені, злиденні...”
Чом в бідах всі не дивляться на вись?
Вагомі ж ті слова у сьогоденні.

Водно зберімось Пана прославляти –
Пливе бо чистий ласк потік із Серця.
Радітиме тоді Господня Мати,
Й не рине віри цінної фортеця.

З Христом крокуймо, браття, якомога,
Просім розрад завзято у житті.
Пізнати треба люблячого Бога,
Щоб не вернутись з бою на щиті!

© Микола Микосовський

Звернення до Богоматері


Йде до неба, Божа Мати,
Християнський люд.
Мусить Правду він пізнати,
Бо чекає суд.

Радо лине до Ісуса
У земнім житті,
Щоб минули гріх, спокуса
Просить біля стіп.

Зло мандрує всюди зараз,
Підступає страх.
Вдосталь знають – Пана кара
Прилетить, як птах.

За гріхи прости нас, Ненько:
Ми – Твоя рідня.
Щоб в душі було чистенько
Прагнуть діти дня.

І навчи прощати ближнім,
Серцю дай покори.
Заступись перед Всевишнім...
Хай розтане горе!

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.marypages.com

На хресті сумління


На хресті сумління
Пристрасть розіпнім...
Гріх штовха повсюди
У безодню дні.

Осідлала розум
Ласна насолода.
Часто ми мінливі,
Наче та погода.

Допоможе дітям
Вирватись Ісус
Із лабетів світу
Та його спокус.

Хліб небесний кормить
Втомлені серця...
Як ідем наосліп -
Схожі на мерця.

© Микола Микосовський

Tuesday, May 15, 2012

Тимчасовість чистилища


Чистилище - очищення хрищених,

Які зійшли зі світу в ласці Бога.

Надія визволяє всіх стражденних.

Безсилі перед нею біль, знемога...


Їх приязнь Абсолюту огорта -

Шукали діти Батька у житті

Й порад просили в Господа-Христа...

Дмвмлись теж на Світло в майбутті.


Добро чинить старались на землі.

Мандрівку осявала досконалість.

Являлася їм сутність Божих слів,

Та часом потрапляли у недбалість.


Спокутувати мають всі провини,

Щоб залишитись з Правдою повіки.

Куштують зараз гіркоту сльозини...

Для них терпіння, то спасенні ліки.


Не кожного покличуть зразу в Рай.

Відбути мусять, отже, певний строк.

Далеким вигляда крик вражих зграй...

Теж відають, що дасть Творець вінок.


А очі відкрива св. Писання:

Читаєм там, що Юда Маковей

До Господа послав переблагання,

Приніс за мертвих жертву той юдей.


Бажав, аби звільнились од гріха

І бачили Всевишнього лице.

Цар чув, коли він з вірою прохав...

Є прикладом для вірних душ оце.


Молімося і ми тут за таких.

Ісус, відома річ, похвалить вчинок.

Хоч голос предків богобійних стих...

Їм помагаймо, друзі, безупинно!

© Микола Микосовський

Робім добро!


Робім добро, допоки сонце світить:
Солодким, наче сон, буде воно...
І ймення наше в небі Бог помітить
І деревом зросте чеснот зерно.


© Микола Микосовський

Темінь пекла


Пекло у вигляді пащі диявола. Мініатюра до псалтиря Анрі де Блуа. Сер. 12 ст. Лондон, Британський музей.


Дикий вереск… Плач… Жахіття…
Де не глянь - вогонь пала.
Душі в довжелезних сітях;
Крає серце погляд зла.

Там же ті, що не любили
Ближніх і свого Творця.
Бог на грішних гнів весь вилив,
Освітив світ блиск Лиця...

В підземеллі вічні болі,
Також повна безнадія.
Хто не слухав Бога волі,
Той втопивсь в безстидних мріях.

У геєні й мир відсутній.
Царство сатани похмуре.
Страх, порочності присутні,
А довкіл – високі мури.

Скрізь тривога й сум’яття.
Ангелів упалих тьма.
Диму темного виття
Не виходить крізь димар.

Спас описував місцину,
Де терпітимуть прокляті,
Що таїли все провину
Та були скупі, пихаті…

Зблякло притьмом їх сумління.
Не просили світла в Пана.
Обпекла печаль осіння,
Не співатимуть «Осанна».

Бог дітей остерігає,
Дав закон, щоб жить за ним:
Хоче, щоб втішались Раєм
І щоб кожен був святим.

Не чинімо беззаконня,
Бо чека останній суд.
Ми – на Господа долонях;
Дорогий для Батька люд.

Каяття уже не буде,
Сонце змеркне в недобрі...
Відвернімось від облуди
В ласці Вишнього помрім!


P.S.Образно, але суть як така правдива: пекло - вічне існування без Бога відповідно до власного фундаментального вибору життя.



© Микола Микосовський

Monday, May 14, 2012

Блудний син


Додому повернувся блудний син,

Голодний, жалюгідний мізерак.

Гірким життя вмить стало, мов полин.

Тутешніх налякав людей, собак...


Збагнув же глибину своїх блукань.

Покрилося обличчя пилом-потом;

Душа тепер не вільна від терзань,

Бо й гроші впали ніби у болото…


Таких «героїв» на землі багато-

Лишають Церкву, втіху Спаса, совість...

Бентежать небо вартим кари актом.

І це не є, панове, дріб’язковість!


© Микола Микосовський

Втома


Я втомивсь від усього, що зле, −
Що тривожить, безчестить у злобі…
Хочу йти скрізь за Світлом, але
Підступає нечистий в оздобі.

Лицемірство у масках яскравих,
Хижість, хамство, образи ятрять.
Підсувають життю часто справи
Повні трути і болю, і втрат.

Чвари, бійки, розпуста, розбої…
Утомивсь через них я так само:
Відверта це від стежки вузької…
Поможи нам, Ісусова Мамо!

Доброта не буває чужою.
Від нещасть я рятуюся і нею.
А вона, мов любов, є росою
На засохлі думки… і зорею.

Може стратити зло теж мене,
Захопить у проклятий полон.
То паду, то встаю… Все земне
Є водночас і дійсність, і сон.

Тільки з Богом тут жити надійно –
В суєті зберігати святе.
Із Всевишнім крокую постійно,
І щодня моя віра росте!

2.03.06.

© Микола Микосовський