Місто серед гір

 

Серед гір Карпат високих

Сколе давнє простяглось.

Там вітрисько будить спокій…

Чи збагне красу цю хтось?

Річка Опір загадково

Омиває місто те.

В краю бойків смереково,

Дух в узвишшя лиш росте.

 

30.12.2020

© Микола Микосовський

Ода мудрій книзі

 

О мудра книго, ти життя скарбниця,

В тобі знання доступні для охочих.

Для мене також вірна провідниця,

Чимало у книжках є слів пророчих.

 

Якщо несеш духовність чи мораль –

Те все, що від гріховності далеке,

Тоді ти наче в небо магістраль:

Рятуєш душу впору тут від спеки.

 

Друковане нехай міцніє слово,

Щоб з книгою дружили ми постійно.

У світлій книзі мудрості є сховок,

Читаючи, немов живеш подвійно…

 

29.12.2020

© Микола Микосовський

Святий Миколай іде

 

Краєм Миколай іде,

Селами й містами.

Жвава дітлашня гуде,

Відчинивши брами.

 

Сивочолий, із мішком –

Борода густа.

Старець посланий Христом;

Стулені уста.

 

Має теплий капелюх,

Проника до хат.

Не боїться завірюх.

Кожен йому рад.

 

На обличчі милім – іній,

У сніжинках шуба.

Гість жаданий в Україні,

Ця особа – люба.

 

Щедрий вельми, не скупар,

Милосердя сіє.

Довга перед ним тропа…

Чи ми так умієм?

© Микола Микосовський

Цінність дружби

 

Довідався про один сайт у США, на котрому сьогодні можна… орендувати платно товариша на певний час. А Ви чули про таке?

 

Великим щастям є постійний друг,

Якщо він справжній і не пропада.

Нескладно розірвати дружби круг,

Товариш небайдужий як біда…

 

Не при столі ми друзів пізнаєм,

А в час важких земних випробувань.

В цій істині велика мудрість є

І не бракує в ній подивувань.

 

Умова перша дружби – це довіра,

Взаємна поміч також необхідна.

В житті то неабияка офіра,

Чужа людина так стає мов рідна.

 

У доброї людини обмаль друзів,

Бо небагато добрих є людей…

Отримує вона їх по заслузі,

Такий вже цих стосунків апогей.

 

Найкращий наш Товариш це Ісус,

Який не зрадить, першим не покине.

З Ним не жахний диявола укус,

Поможе Він, коли печаль нахлине!

16.12.2020

© Микола Микосовський

Патрони смерті

 

Наркоманія  ̶  добровільне божевілля…

 

Наркотики – патрони смерті,

Несуть вони одне лиш зло.

Уми у багатьох вже стерті,

Доволі молодих злягло…

 

Отрута нищить організм,

Букет хвороб дарує вмить.

Який у цьому героїзм,

Коли все тіло тут болить?

 

Реклама смерті є повсюди:

На парканах, будинках, в неті…

Поволі деградують люди

На цьому згубному бенкеті.

 

Поганий молоді це друг:

Штовха в безодню аморальну.

Помітні ж злочини навкруг,

Картину бачимо печальну.

 

Господній дар – життя земне,

Здоров’я є великим скарбом.

Хай нас те лихо омине…

Наркотик був і буде ядом!

 

14.12.2020

© Микола Микосовський

Вони залишили нам приклад

(Про василіянських мучеників)

I

За віру убитий,

Землею повитий

Блаженний Віталій Байрак.

Гріху не піддався,

Зустрівся із щастям…

Безжальний діткнувся кулак.

 

У хвилі тривожній

Ідеї ворожі

Наш мученик мужньо топтав.

Боявся не влади…

Просив в Бога ради.

Його гріла Правда свята.

 

Був вірним Христові.

В обімах Любові

Останній застиг слуги крок.

Дорога – терниста…

Раділа Пречиста,

Дістав перемоги вінок.

 

II

 

Вартий подиву Яким:

Словом поривав могутнім,

Клав надії на майбутнє…

Вартий подиву Яким.

Пестив поглядом легким,

Зараз в небі є присутнім.

Вартий подиву Яким:

Словом поривав могутнім.

 

III

 

Гартував себе в покорі

Архипастир Павло Гойдич,

Користав із невигоди…

Душу ранив світ суворий.

 

І спокійним був у горі:

Пам’ятав про нагороду,

Жив думками Божий родич

На небеснім чистім полі.

 

Повний щирості Павло

Полюбив дочок, синів,

Бо за всіх Ісус терпів.

 

Ближнім дарував тепло,

Не згубив коротких днів…

Утекло від нього зло.

 

IV

Славний Северіян Бараник

Волі власної не слухав…

Зрозумів Господні плани,

Мав надземного він духа.

 

З вірою зустрів кінець.

Зупинились ноги.

До мети ішов чернець,

За Христом убогим.

 

Бажання світлі до небес пристали.

На міну сил брудних і злих не став.

Умите серце жалем досконалим

У руки Батька Вишнього поклав.

 

V

 

Ще покликаний до жертви

Син Католицької Церкви

Коциловський Йосафат…

Не віддав вовкам ягнят.

 

Світить нам владики слід.

Бідних рятував, сиріт,

Сам біди зазнав чимало…

В камері життя зів’яло.

 

Знав: Апостольська Столиця

Це правдива провідниця!

© Микола Микосовський

 

Вірш про красу Карпат

Карпати – це гори старезні,

П’янкий аромат різних трав.

Лежать каменюки кремезні,

Чарує зір ясність заграв.

Карпати – це скошені трави

І сіно пахуче в стодолі.

А як вабить запах отави…

Краси в тім краю є доволі.

Карпати теж ріки криштальні,

Озера, гучні водоспади.

На всіх ждуть дороги там дальні,

Вночі  ̶  запальні зорепади.

Карпати – смолисті смереки

І вовка виття у лісах,

Також і від змій небезпеки…

Ще руки горян в мозолях.

Карпати – сніжок під ногами,

Що в пору морозну рипить.

В обіймах земля з небесами,

У горах спиняється мить…

15.06.2020

© Микола Микосовський

Село принадне серед гір

Про Кам’янку, що на Сколівщині (Бойківщині)

Сховалось серед гір село,

Де голос предків з вітром чути.

Небес торкається чоло…

Там не були? То варто бути.

У Кам’янці життя вирує.

Жив там Камйонка багатій,*

Бо край, направду, всіх чарує,

Вступає з бурями в двобій.

Смерек верхівки видні всюди,

Вони вклоняються покірно.

Лишають слід Карпат етюди

В душі туристів теж безмірно.

Тож бережім красу гірську,

Природу – щедрий дар Творця.

Шукаймо стежечку вузьку,

Спів річки, шепіт стебельця!

05.06.2020

-----

*Згідно з переказами старожилів, назва мальовничого села в Карпатах може теж походити від прізвища (особи) древнього місцевого багача Камйонки. Це одна з різних версій. Проте перед тим воно ще називалось Рисева Яма. Перша документальна згадка про село 1578 р.

© Микола Микосовський

Про окультну ментальність

Гаррі Поттер в голові,

Гороскоп, фен-шуй і йога…

Поселивсь у хаті Вій,*

В серці місце є для Бога?

А диявол – це не казка:

В злі активний він завжди.

Нас рятує Божа ласка –

Станьмо в Господа сліди.

Християнство – світла путь,

Гріх магізму їй чужий.

В небі нас без цього ждуть,

Тож минаймо шлях слизький!

01.05.2020

----------

* Вій – персонаж української демонології, що володіє довгими й густими віями (повіками), через які нічого не бачить. Коли нечиста сила піднімає вії, його погляд вбивчий і руйнівний. Найповніше описаний та популяризований Миколою Гоголем в однойменній повісті (Вікіпедія).

© Микола Микосовський

Україна у вогні

Палає ненька-Україна,

Втомилась від пожеж.

Чи спиниться рука руїнна,

Котра не знає меж?

Собі ми часто вороги.

Для чого нищити природу?

Краса землі вся навкруги

Не принесе упору плоду.

Горить весною сухостій,

Так само ліс, будівлі, цвинтар…

І вітер теж вступа в двобій,

Як димом батьківщина вкрита.

Зростають ракові хвороби.

Що мало смерть безжально ловить?

Уже вогонь забіг в Чорнобиль…

Тварини гинуть, плачуть сови.

Дай, Боже, розуму бездумним,

Щоб гріх спинився паліїв.

Хай крах прийде тривогам шумним,

Здоровий глузд аби лиш вів!

13.04.2020

© Микола Микосовський