О смереки,
квіти польові,
Ви несете
спокій голові.
З вами часом
краще, ніж з людьми:
Губиш бо
себе серед юрми…
У лісі, в
полі – скрізь в такій красі
Стають там
звуки рідними усі.
Втікать від них – це не любить душі…
Без цього
важко теж писать вірші!
02.12.12
© Микола Микосовський
Немає коментарів:
Дописати коментар