Казкові краєвиди зими

Усміхнулася зима,

Бо тепла уже нема,

В білих шатах все тепер…

Ліс із подиву завмер.

Землю холод огорнув,

Наче пробудивсь зі сну.

Доторкнувсь мороз лиця,

Не минувши комірця.

Взимку білий колір – цар.

Сиплеться сніжок із хмар

І будує так красу…

Повно світлих мрій несу.

Краєвиди хай зимові

Подарують дні чудові

Аж до свіжої весни:

Є казковими вони!

28.11.2016

© Микола Микосовський

Віолетті Дутчак у День народження (50 років життя)

Не бракує творчих злетів

Нашій пані Віолетті.

Любить подругу-бандуру,

Бо зміта печаль похмуру.

Збагатила хор «Кантемус».

У коштовну діадему

Вироста її талант:

Бог дає для цього гарт.

Ділиться ним часто скрізь.

Видна світу його вісь

У Франківську зокрема:

Бачим, голос не дріма.

Тож у цей День уродин

Хай душа аж до вершин

Лине радо в святкуванні

Й буде світ у здивуванні.

Щоб Спаситель дав наснаги

Для життя, а всі звитяги

Хай ясніють в небесах

І вся творчість не згаса!

24.10.2016

м. Івано-Франківськ

© Микола Микосовський

Безмежність Божого милосердя

Милосердям Бог багатий,

Може всю любов віддати

І зігріти в мить холодну

Душу втомлену й голодну.

Дав Господь нам все найкраще,

Щоб не йшли ми напропаще

Хоче Він завжди і всюди…

Забувають про це люди.

Вишній вміє гріх простити,

Зруйнувать важкі зла плити,

Цю смертельну небезпеку,

Що чигає іздалеку.

У Любові Божій кожен

Стати людяним спроможен

Й дотягнутись до небес,

Давши Богові себе.

Будьмо милосердні теж:

Вічна доброта без меж

І духовність від Христа…

Істина є та свята!

15.08.2016

© Микола Микосовський

Море папороті

По морі папороті йти

Люблю я у Карпатах:

Довкіл прекрасного мости,

Душа стає крилата.

Молитва, роздуми ‒ це все

В життя вливає спокій.

Господь, як треба, піднесе,

Коли рови глибокі.

Зелена папороть густа,

Направду, наче море.

Ховається в ній самота

І також біль із горем.

08.08.2016

© Микола Микосовський

Вірш про прекрасне

Цей вірш пишу я про прекрасне,

Про те, що душу зігріва

І в вихорі думок не гасне,

Бо це є більше, ніж слова…

Згадати хочу знов любов,

Але ту справжню, не зіпсуту,

Котра є вільна від обмов,

Не перетворена в отруту.

Також постійне милосердя,

Без чого світ стає похмурим.

Воно любові є осердя,

Байдужості скрізь ломить мури.

І наостанок мир в серцях.

Його ми, люди, часто губим.

Стає нестерпним потім шлях,

Чужі для спокою є губи…

30.07.2016

Івано-Франківськ

© Микола Микосовський

Вірус содомії

«Єдиним ядом для розуму є пристрасть, бо хибне міркування швидко змінюється, якщо вона промине» (Шефтсбері, англійський філософ).

Давно проник у світ Содому морок,

Заторкує проблема чи не всіх.

Людина забуває, що є порох…

Про помсту кличе до небес цей гріх.

Як можна так втрачати людську гідність,

Підтримувать розпусту в гей-парадах?

Суспільство нищить скрізь така безплідність

І розквіт не з’являється у вадах…

Грішити права нам ніхто не дав.

Веде до пекла той содомський вірус.

Та й небезпечний він, немов удав,

Бо нищить в серці християнську віру.

До Бога схожі тим, що душу маєм.

Святе Писання стереже від зла.

Так можем не втішатись згодом раєм,

Якщо мораль розвіємо дотла.

Статевість наша – це Господній дар.

У чистоті стаємо теж людьми.

Відбиймо тут нечистого удар,

Щоби майбутнє не зійшло до тьми.

Сім’ю сьогодні варто берегти

Від різних аморальних, згубних впливів.

Для чого вниз котитись без мети?

Не будем у гріховності щасливі!

15.06.2016

© Микола Микосовський