Відьма

Продала цінну душу сатані,
Теж вибравши життя у темноті…
Похмурістю покрились усі дні
Почала чарувать на самоті.

Людей почала відьма уникати.
Дружила, жила з чорним лиш котом.
Злі духи не минали її хати:
Літали поокремо та гуртом.

Від неба відвернула жінка погляд,
Щодня стелила шлях собі до пекла.
Духовно бідним став ураз світогляд,
Почалась з Вишнім боротьба запекла…

Початок і кінець – на світі всьому…
Умерла у жахних тривалих муках.
Здійнявся миттю шум в селі старому,
Як відьму задушила вже розпука.

В її саді бурлив містичний вихор,
Жбурляв дерева, виривав з корінням…
Лякались старші, діти – якесь лихо
Не гаснуло під сонячним промінням.

Така бо є завжди дорога зла,
Гріха, життя з нечистим в безнадії…
Вже не одного й неодну звела
Спокуса, що руйнує з часом мрії.

19.06.12

© Микола Микосовський