Осінній запізнілий лист

Осінній запізнілий лист

Торкнувсь землі у втомі.

Почули звірі вітру свист –

Мелодії відомі.

Убогим дерево лишилось

Край лісу серед поля.

Мов золотом все оповилось…

Тож спатиме тополя.

29.09.12

© Микола Микосовський

Коли у душу стукає печаль...

Коли у душу стукає печаль,

Тоді мигцем поглянь в небесну даль–

Дарує звідти Бог розраду впору

І силу теж дає піднятись вгору.

Що може буть сильніше в мить тривог,

Коли дощем проблеми заливають?

Лиш з Вишнім найцінніший діалог:

Його слова повік не проминають.

Надія, віра та любов – це лік

У час важкий, як докучає темінь.

Не спинить світ земний страждань потік…

Тривке Господнє Слово, наче кремінь.

Тож хай Творець огорне це життя,

Всі пастки допоможе обійти.

Подумай, чи Його ти вже дитя,

Яке бажає Батька доброти!

27.09.12

© Микола Микосовський

Брак солідарності

Лихі люди нападають,

Добрі забувають.

Ось така життя реальність…

Де ж та солідарність?!

24.09.12

© Микола Микосовський

Правда та брехня...

Правда є немов криниця

Чистої води.

Правди промені – росиця

Й до небес сліди.

А брехня – гниле болото,

Шкода для життя,

Небезпечна для польоту…

Тобто це сміття!

23.09.12

© Микола Микосовський

Про секту Догнала

Секта Догнала –

Секта лукавого.

Нічого в ній доброго,

Нічого ласкавого.

Одні анатеми

І наклепів тьма…

А де ж Божа правда?

Насправді нема.

У сивій лиш Церкві

Знаходим спасіння.

Хоч сект пребагато,

Основа їх – тління.

22.09.12

© Микола Микосовський

Ти в чужім житті

Як входиш у чуже життя,
Поводься ти по-людськи там,
Тому що не живеш вже сам…
Стерпи не раз, скидай взуття.

 Одна з потреб – це зустріч з іншим.
 Мир і любов є невичерпні,
 Без них нещасні люди смертні
І світ стає щораз темнішим!

 21.09.12

 © Микола Микосовський

Втеча світу від Господа

Від Господа втікає грішний світ,
Хоча бажа добробуту тривкого…
Хіба предвічне Боже Слово – міт?
Немає щастя в нищенні святого.

У світі бачим зла стрімку ріку,
Розпусти сплеск і гріх на п’єдесталі;
Збудовані оселі на піску…
Не в Церкві всі – духовному шпиталі.

Земне рятує сяйво від небес,
Що проганяє темряву із пекла.
Тому нехай несе життя експрес
Туди, звідкіль втекла печаль запекла!

18.09.12

© Микола Микосовський

Вітер ілюзій

Для чого жить ілюзіями все,
Якщо їх вітер в небуття несе?
Реальність же надійна більш завжди –
Повсюди майорять її сліди.

Її ковтати можем безупинно,
Бо дійсність жде на кожного гостинно.
Знаходимо у ній не раз правдиве
І відтинаєм те, що неможливе.

Така вже очевидність є у світі,
Що другорядне затяга у сіті,
А головне чомусь не всім підходить…
Чи нас в житті проміння правди водить?

Не варто будувать з повітря замок:
Відсутній там життя чудовий ранок…
В ілюзіях затихла марнота
І днів швидких убога пустота!

14.09.12

© Микола Микосовський

Біля вогню у горах

Як доглядали ми корів малими,
Не раз вогонь палили в лісі-полі:
Він рятував у дощ – були сухими;
Носили дрова, грілися доволі.

Пекли картоплю, яблука… завзято
І запах трав густих теж полонив.
Тож це було немов маленьке свято
У царстві гір, де вітер часто вив.

Розмови, ігри – все тепер позаду...
Вже й згарища від вогнищ заросли,
Та літ дитячих щиру серенаду
Роки в майбутнє радо донесли.

13.09.12

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.examiner.com

Сила мрій

Танцювати серед зір
Є можливо… лиш повір
В силу мрій життя земного,
Як завжди мандруєш з Богом.

Варто шляхом йти своїм –
Завіта добро у дім
І його освітить сонцем…
Буде Вишній Оборонцем.

Мрія нахиля веселку,
Часто також предалеку,
Що здається невловима
Понад спраглими очима.

Тож у мріях люд сильніший.
Зір душі стає ясніший,
А довкілля навіть кращим…
Це і є багатством нашим!

12.09.12

© Микола Микосовський

Душа у царстві квітів

У царстві квітів хоче жить душа,
Де скрізь панує райська прохолода
І де дружити з небом – насолода:
Усе там світло Бога прикраша.

В такій красі лиш багатіє кожен.
Молитва до Всевишнього зліта,
Не гаснуть несподівано літа…
Це на довічну втіху дуже схоже.

А бачити красу щодня – важливо,
Бо буднів сірість нас бере в полон;
Теж губиться життя мажорний тон
І з ним не раз втіка вчорашнє диво…

10.09.12

© Микола Микосовський

Холод наклепництва

Брехня для них, немов щоденна їжа −
Наклепників вона єднає всюди.
Не все вона є, зрозуміло, свіжа…
Нещасні люди, повні зла й облуди.

Велів Господь не свідчить неправдиво,
Дав заповідь для кожного святу.
Коли хтось зводить наклепи гнівливо,
То служить більше бісу, не Христу.

Правдиві християни є за правду
І люблять ближніх радо й без утоми.
Наклепництво холодне й сіє зраду
Всевишній знищить вигадок фантоми!

09.09.12

© Микола Микосовський

Зображення: http://www.libel.com

Я вірю й не вірю...

Я вірю в Божу перемогу
І в те, що сила лиш в Добрі.
Що в нетрях теж знайти дорогу
Все можу – Світло ж угорі.

Не вірю у минущість Правди,
Бо блиск її не гасне вмить.
Іду, долаю барикади
І вогник віри ще горить…

06.09.12

© Микола Микосовський

Сиве місто Лева

Найбільш люблю я сиве місто Лева –
Покритий давниною княжий Львів,
Де площа Ринок, наче королева,
Торкається людських барвистих снів.

Видніє з далини Високий Замок,
Який немовби небо обійма.
Сьогодні це історії уламок…
Душа у Львові прапор підійма.

До львівських вулиць мчать вітри зі світу,
Несуть з собою радість і журбу.
Вся слава міста сходить на орбіту,
Де всіх нащадків видно теж судьбу.

Нехай же місто Лева лиш зроста,
Щоби відкрилось світле майбуття.
Хай мешканці його живуть до ста
Чи навіть більше… Львів є для життя.

05.09.12

© Микола Микосовський

Фото: http://vitebsk4.me

Коли радість шукає за сумом

Коли радість шукає за сумом,
Щоб його пригорнути хоч раз,
Закінчитися може це й штурмом
І фонтаном ядучих образ.

Повсякденність приносить незнане:
Хвилі радісні, миті сумні;
На душі появляються рани,
До тривог часто в гості йдуть дні.

Хай же радості пісня луна
І від неї ясніє довкілля.
В смутку часто натхнення нема,
Та життя – це не вічне весілля…

03.09.12

© Микола Микосовський