На висоті у літаку

На висоті у літаку,

Де біля вікон сиві хмари,

Я бачу дійсність отаку:

Небес близьких барвисті чари.

Творця витає подих там

І долина також униз.

Торкаюся висотних брам

Душею, зором – це сюрприз…

Дай, Боже, приземлитись згодом

На батьківщині знаній знову,

Щоб завше із Твоїм народом

Співати пісню світанкову!

11.12.12

© Микола Микосовський

Фото: http://www.airlinereporter.com

Якщо ти дивишся в минуле...

Якщо ти дивишся в минуле –

Добро із нього витягай,

Адже душі торкався рай…

Будить не варто зло заснуле.

Життя – це теж хвилини світлі.

Ясніють в Бозі людські кроки,

Як шлях вузький, а не широкий,

Коли думки навік розквітлі!

08.12.12

© Микола Микосовський

О смереки, квіти польові

О смереки, квіти польові,

Ви несете спокій голові.

З вами часом краще, ніж з людьми:

Губиш бо себе серед юрми…

У лісі, в полі – скрізь в такій красі

Стають там звуки рідними усі.

Втікать від них  – це не любить душі…

Без цього важко теж писать вірші!

02.12.12

© Микола Микосовський

В розпусті потопає світ...

В розпусті потопає світ,

Котру впускають в різні двері…

Культ сексу нині вже не міт.

Видніє бруд як на папері.

Як тіло ідолом стає

В полоні пристрастей низьких,

То чи на троні розум є?

А може він уже затих?..

Котитися найлегше вниз,

Ніж прямувати в сяйну вись.

Темнієм від духовних криз.

Жаліти може хтось колись…

01.12.12

© Микола Микосовський

Кримінал по-українськи

Невинних можуть легко до тюрми

Там посадити – прикладів немало…

Все бродить беззаконня між людьми,

Котре в полон уми численних взяло.

Корупція зростає, не маліє.

Злочинність носить часто різні маски.

Та знаймо, що фальшиво зло біліє…

Чи знищуєм його повсюдні пастки?

29.11.12

© Микола Микосовський

Про боязнь кінця світу

Боятись треба грішного життя,

А не щораз нового кінця світу…

Постійно чути лжепророцтв виття  −

Аж із часів Старого Заповіту.

Якщо із Богом, то звідкіль цей страх,

Ця паніка, тривоги зайві всюди?

Прийде кінець усьому не у снах,

Та Вишній знає дату, а не люди…

Найкраще думать про кінець тут зла,

Котре ми творим на землі щоднини.

Щоби душа в добрі завжди цвіла

У славі вічній Божої дитини!

28.11.12

© Микола Микосовський

Україна (акростих)

У нас вона лише єдина –

Край, де надій стежина

Рікою мчить… Жде батьківщина,

А хтось тіка... Така провина

Її вкриває, мов лавина.

Не всім є мила там година…

А українцям – це перлина!

28.11.12

© Микола Микосовський

Канадський безхатько

У літню пору, як зближався вечір

Сів homeless* в місті враз обіч дороги:

Втомилися його старечі ноги,

Багаж речей покинув стиха плечі.

Він спатиме під деревом там знову.

Минатимуть, звичайно, перехожі;

Можливо, будуть погляди ворожі…

Згадає пісню мами колискову?

Нема надії на спокійну ніч…

З ним лишиться лиш доля нещаслива.

Збудити може молодь галаслива.

Бездомний з вітром буде віч-на-віч.

Не рідкість ці безхатьки і в Канаді:

Таким стає притулком інший світ…

Не бачать люди часом їхніх літ.

Вони самі життю не раз не раді.

-----

* Бездомний (анг.)

26.11.12

© Микола Микосовський

Морок Голодомору

Потоки болів… божевільна смерть…

Народ Вкраїни гине на очах.

Лютує ворог, не біжить ще геть…

Усе довкола оповив враз страх.

Як можна так скрізь нищити людей,

Забувши, що у грудях серце є?

Торкнувся голод злобно днів, ночей…

Це також горе і твоє й моє.

У бідах позгасали українці –

Недоля милосердя не несла.

Терпіння чаша випита по вінці;

Немов та тінь тинявся люд від зла…

Цей геноцид у спогадах понині.

Хай Бог хоронить від таких нещасть,

Бо у жахній ворожій павутині

Життя ніхто ніколи не додасть!

23.11.12

© Микола Микосовський

Якщо тебе не розуміють...

Якщо тебе не розуміють,

Спотворюють твої слова,

Як язики тривогу сіють –

Втекти бажає голова.

Від тих проблем, що ними ситий,

Від упереджень, злих обмов.

Простіше з вітром говорити

Чи слухать шелест теж дібров.

О люди, скрізь шукаймо миру:

Пекучих вчинків вистача.

Лишімо зла жахну сокиру,

Згорає бо життя свіча…

19.11.12

© Микола Микосовський

Гірський читач

Цей чоловік в Карпатах жив,

Де працював теж лісорубом;

Упору готувавсь до жнив

І був ще також книголюбом.

В тісній сільській бібліотеці

Бував не раз він у житті:

Там мудрість, наче у фортеці,

На нього ждала в укритті.

У вільний від роботи час

Читав багато без утоми.

Книг мав доволі про запас –

Став через це в селі відомий…

Просили родичі, знайомі,

Щоб щось з читання розповів…

Лишались губи нерухомі.

В мовчанні частім посивів.

13.11.12

© Микола Микосовський

Де нас ждуть

Як добре там, де нас хтось жде

Та спогади тримає −

Такий собі малий «едем»,

Що душу обіймає.

Де ждуть батьки, кохані, друзі,

Яким ти не байдужий…

Життя блищить на виднокрузі,

Стаєш теж духом дужий.

08.11.12

© Микола Микосовський

Якщо душа є Богу мила...

Якщо душа є Богу мила,

То Він дає їй справжні крила,

Котрі несуть у синю даль,

Де Правди сяйна є скрижаль.

Христу почути важко тих,

Чий голос для Добра затих

І хто відмовився від Нього…

Чи стріне щастя поза Богом?

Тому єднаймося із Вишнім,

А не з важким гріхом колишнім

Чи тим, що мучить нас тепер –

Спаситель же за всіх помер!

02.11.12

© Микола Микосовський

Молитва до надійного Бога

Боже, в душу увійди

Й дай живої їй води.

Хай Твої ведуть сліди –

Ти надійний є завжди.

Видні нам небес сади,

Що для вірних насадив.

Захисти все від біди

Та візьми добра плоди.

29.10.12

© Микола Микосовський

Подобатися Богові

Сподобатись всім – не під силу

Людині грішній на землі,

Хоч усмішку даруєм милу...

Таке буття в життєвій млі.

Для багатьох душа чужа,

Котру ми маємо у тілі,

І нелюбов, як та іржа,

Сліди лишає проржавілі…

Подобаймося перш Творцю,

Звільнившись із гріхів кайдан.

Тож не забудьмо мудрість цю:

Господь рятує від оман!

25.10.12

© Микола Микосовський

В Божій правді

Чи хочеш жити в Божій правді,

Скорившись тут Господній владі,

Щоб в небесах були всі раді?

Важке питання, та насправді

Стоїть лінивість на заваді

В гучній життєвій цій естраді…

Видніє в істині свічаді

Те все, що оживля в відраді,

Котру Господь у зорепаді

Вруча святим, теж грішній банді…

23.10.12

© Микола Микосовський

Життя як фантастичне кіно...

Подумай, що життя – кіно,

В котрім не все ще є «багно»,

Не вся теж дійсність, наче тінь:

Бог нас виводить із падінь.

Є також фільми фантастичні.

Часами сцени макабричні,

Та не давай душі в оренду…

Чи ти бажаєш «хепі-енду»?

20.10.12

© Микола Микосовський

Коло гірської ріки

Стою коло гірської я ріки,

Милуючись її нестримним бігом.

Гірські потоки, ці мандрівники,

Теж завше виживають і під снігом.

Біжить ріка, втікають з нею дні.

Довкола гори – мури оборонні;

Мовчить каміння, спить собі на дні…

Вода холодна все трима в полоні.

Карпатська зелень освіжа місцину.

Нові ідеї знову в голові.

Ловлю землі барвисту скатертину:

В красі бо оживаю лісовій.

20.10.12

© Микола Микосовський

Жити – будувати прекрасне

Живімо так, щоб будувати:

Те, що прекрасне, добре й миле,

Що не вбива душевні сили

Й не тягне поспіхом за ґрати.

Хай з кожним днем світліє все.

Це низько руйнувать добро,

Гострити кривди скрізь перо –

Недовге бо життя шосе.

Якщо в душі збудуєм світ,

Який є відблиском небес,

То стріне справжній всіх прогрес,

Окраса Богом даних літ!

18.10.12

© Микола Микосовський

Про щиру молитву

Молитва щира мила Богу.
Вона освітлює дорогу,
Знімає із душі тривогу,
Збагачує людину вбогу.

17.10.12

© Микола Микосовський

У світі зламаних сердець

У світі зламаних сердець

Непросто йти лиш напростець…

Коли хтось є духовний мрець,

То все іде з ним нанівець.

Якщо ж за правду він борець

І теж є миру посланець –

Речей важливих це знавець,

Якому дорогий Творець.

Такий є скрізь добра співець,

Що бачить в Бозі свій кінець

Життя земного... Це мудрець!

14.10.12

© Микола Микосовський

Не біймося людей...

Не біймося людей,

Тих, що руйнують тіло.

Ідім із Богом сміло

Крізь марево ночей.

Що людське – тимчасове

І не страшне для вірних,

Всіх християн покірних,

Бо ж небо жде чудове.

Під сонцем все мине.

Замовкнуть вороги –

Низькі земні «боги»…

Ще долю хтось кляне?

09.10.12

© Микола Микосовський

Ти не моя, Канадо!

Немає батьківщини доокола

Й душа там виглядає більше квола.

Бува, дивлюся на чуже нерадо…

Ти не моя, Канадо!

Не раз не гріє серце край чужий,

Хоча у тілі дух ще молодий…

Вирує часто спогадів торнадо –

Ти не моя, Канадо!

Лиш в Україні, звісно, рідне все.

Любов до неї крізь пітьму несе

Виблискує минуле, як свічадо…

Ти не моя, Канадо!

І хоч на світі цім я мандрівник,

Якому Бог є завше Рятівник:

Для мене чужина не Ельдорадо –

Ти не моя, Канадо!

07.10.12

© Микола Микосовський

У Київському метро

Людей багацько, теж удосталь справ...

Нестримний рух… неспокій… тиші брак.

Чи можна все життя прожить отак?

Як їхав, думав – розум щось шептав.

У Києві в метро – підземний світ,

В котрому час летить на крилах доль.

З уст незнайомців не зліта «привіт»:

Там кожен сам собі немов король.

06.10.12

© Микола Микосовський

Подих Святого Духа

Думки дарує світлі Дух Святий:

Його шаную завше ще з дитинства;

Рятує Він мене від пустоти

Життя… Все заклика до побратимства.

Відсвіжує Святого Духа подих

І мудрість Божу посилає в дар,

Що надихає на духовний подвиг

Повсюди, де Господь − наш Володар.

Цим Світлом Духа ділюся із людом

Аби стежки суспільства теж ясніли.

Милуюся божественним «етюдом»…

Чи ми його вже вірою зустріли?

Хай всесвіт весь цвіте у Святім Дусі

Та не зітліє скарб душі в спокусі!

05.10.12

© Микола Микосовський

Якщо ти українець

Якщо ти українець

І віриш в палець Божий,

То вчуєш крик Вкраїни
У день, що не погожий.

Вона всіх часто кличе

Та просить допомоги;

Від ворогів страждає

Часами до знемоги.

У єдності міцніє

Надійних громадян,

Що радо рідну землю

Лікують скрізь од ран.

Правдиві українці

За неї молять Бога,

Бо стежка батьківщини

До щастя й миру − довга…

03.10.12

© Микола Микосовський

Осінній запізнілий лист

Осінній запізнілий лист

Торкнувсь землі у втомі.

Почули звірі вітру свист –

Мелодії відомі.

Убогим дерево лишилось

Край лісу серед поля.

Мов золотом все оповилось…

Тож спатиме тополя.

29.09.12

© Микола Микосовський

Коли у душу стукає печаль...

Коли у душу стукає печаль,

Тоді мигцем поглянь в небесну даль–

Дарує звідти Бог розраду впору

І силу теж дає піднятись вгору.

Що може буть сильніше в мить тривог,

Коли дощем проблеми заливають?

Лиш з Вишнім найцінніший діалог:

Його слова повік не проминають.

Надія, віра та любов – це лік

У час важкий, як докучає темінь.

Не спинить світ земний страждань потік…

Тривке Господнє Слово, наче кремінь.

Тож хай Творець огорне це життя,

Всі пастки допоможе обійти.

Подумай, чи Його ти вже дитя,

Яке бажає Батька доброти!

27.09.12

© Микола Микосовський