Монаше покликання

Покликання для Церкви – Божий дар,
Ознака її розквіту та сили.
“Іди за Мною”, – мовить Христос-Цар,
Бажає, щоб окремі світ лишили.

Коли Ісус наш на землі цій жив,
То кликав тільки тих, кого хотів:
Петра, Матея, Юду... І до жнив
Їх готував – було це на меті.

Присутність Спаса радувала, міг
Могутній завше дарувать любов.
Дивились учні на небес поріг,
Де щастя не один своє знайшов.

Є вирішальним вибір Бога-Пана,
Та треба лиш сказать рішуче “Так”.
У задумі тримав Господь то здавна,
Ще перед тим, як взяв життя літак.

Покликання потрібно берегти
І чути безупинно Божий голос.
Чернець хай каже: “Боже, Берег – Ти,
До Тебе я спішу, хоч зло – навколо...”.

Покликані, за Спасом, світло світу,
Що мусить теж освічувать тут шлях.
Слова Христові – не минучість міту,
Бо відгомін знаходять у серцях.

Тому нехай запам’ятає кожен,
Що поклик Бога має сенс завжди.
Позволь нам зрозуміти тайну, Боже,
Вдивлятись пильно у Твої сліди.


© Микола Микосовський

Зображення: http://sibcatholic.ru