Моє покликання

З барвистим попрощався я дитинством.
На смак було солодке, мов кутя;
Привітним сонцем гріло материнство...
Вручив Христові молоде життя.

За втіхами крихкими не пішов,
Хоч вабило обличчя цього світу.
Втопитись прагну в сяйві молитов:
Обініж став на стежку добру, світлу.

Лишилось тільки спогадів намисто...
Тепер вже знаю, що Любов дає.
Безхмарні дні завмерли кволим листям...
Ясній, святе покликання моє!

© Микола Микосовський