Спішить душа, мов вітер, до Любові –
У ній бо світ оцей знаходить сенс
І світлом наповняється в обнові…
Усе, що диха, прагне до небес.
Любов – життя щоденного пожива.
Вона ж безсмертна, лине із висот.
Не завжди поміж нами є правдива,
Коли хтось не чита любовних нот…
Любові блиск збагачує серця…
Аж хочеться тут жити та творити!
Від нас не утіка Чеснота ця,
Лиш ми самі будуєм злоби крипти...
Любові сила Щастя породила…
Могутня філософія її.
Отримуємо для польоту крила…
Любов – фундамент кожної сім’ї.
Бере вона на руки душу кволу,
Несе в цій круговерті, мов дитя…
І світла доля йде по видноколу,
Стираючи тривоги, сум’яття…
Реальності такої мучить спрага…
Любові промінь радістю росте.
А світ ясніє і збирає блага,
Бо знає, що Любов – це щось святе…
© Микола Микосовський
Немає коментарів:
Дописати коментар