Вже не раз в житті взивав я:
Із терпких усіх недуг
Визволя небесний друг.
І рятує від незгоди,
І провадить в даль народи.
Ми б без нього не були
Там, де зорі вище мли.
Милі ласки доброчинця
Мчать до кожного, мов птиця.
З Божим люблячим слугою
Нам не холодно й зимою.
Не скупий він на розради
Та не хоче, щоб хтось зрадив
Вічного свого Творця,
Що згуртовує серця.
Миру й доброти сіяч!
Як прилине – тихне плач
І надія ожива.
Спас і він, як сонця два…
© Микола Микосовський
Немає коментарів:
Дописати коментар