Собі і ближньому...
Безвинне серце Вишнього Царя
Суціль прошила відповідь Пилата.
Юрба пищала дико, як звіря...
А свідок вражих дій - німа палата.
Жбурнули кривду теж Каяфа, Анна...
Одежу здерто. Наче осінь нагий.
Корону болю порок сплів для Пана,
Що вкрив себе укрівлею відваги.
Сумирно Він дививсь на дощ погроз...
Окраса Спаса - мовчанка міцна.
Терплячого обпік брехні мороз.
Та влада біса гордого дрібна.
Колючі болі виїдали очі...
Знущались, кпили посіпаки люті;
Зів'янули вуста від оцту-жовчі.
Отця в ядучій кликав Син осмуті.
Голодна смерть спіймала на Голготі.
Учинки людські задум злий здійснили...
Слова останні слугам Правди злоті:
Марії поручив їх Вчитель милий.
Через вогонь і крижану ріку
Шлях видолати вдалося Йому;
Тривоги чашу скуштував гірку,
Розвіявши довкіл битку пітьму.
Водночас впала з вічних душ кора
Тяжкої первородної провини.
Нам Невичерпний Океан Добра
Подарував тривкого щастя днини.
Хрестом відкрив ворота Свого Царства.
Вже кожен край одягнений у ласку.
Прямує до висот Господня паства,
Несе заслуг набутих радо в'язку.
Жаданою вселенна вмилась кров'ю,
На ноги стали зранені надії,
Щоби піти дорогою вузькою...
Не спопеліла слава мужнього Месії.
Світив весь чистотою мов кришталь.
Потовк каміння зла добром-теплом...
Мучителів любив безпересталь;
Святе життя сльозиною стекло...
Пристала ніч до втомлених повік,
І плоттю плив униз рожевий піт.
Воскресне притьмом Богочоловік,
Пізніше кожен мусить здати звіт...
Під порохом лежить терпке минуле.
Ісус поточність дітям обіцяв,
Котру прокляті сили не замкнули...
І втіху неув'ядного вінця!
© Микола Микосовський
Немає коментарів:
Дописати коментар